Эпоха дворцовых переворотов стала временем внутренней нестабильности в России. Но если во внутренней политике страны был ряд серьёзных проблем, то во внешней дела обстояли на порядок лучше.
Её основные направления оставались прежними.
Северо-Западное. Закрепление за Россией прибалтийских земель, приобретённых в ходе Северной войны. Борьба с реваншистскими намерениями Швеции.
Западное. Борьба за влияние в Речи Посполитой, в состав которой входили украинские и белорусские земли. В продолжение политики «собирания русских земель», Россия оспаривала права на эти территории, как на части прежнего Древнерусского государства.
Южное. Борьба с Османской империей и Крымским ханством за выход к Азовскому и Чёрному морям. Стремление России установить своё влияние на Кавказе и в Закавказье привело к борьбе с Персией и Османской империей.
Восточное. Желание наладить отношения со странами Средней Азии (Хивой, Бухарой). Усиление влияния России в казахских землях.
У 1873 р. за сприяння меценатів із Наддніпрянщини у Львові постало Літературне товариство ім. Т. Г. Шевченка, яке в 1892 р. було реорганізоване в наукове. У товаристві працювали М. Грушевський, І. Франка, В. Гнатюк, Ф. Вовк та ін. За період свого існування (до 1939 р.) воно видало понад 1100 різноманітних наукових і літературних праць. У 1885 р. представники консервативної інтелігенції, які остаточно перейшли на службу російському царизмові, заснували свою політичну організацію — «Народну Раду». Виникають у Галичині й перші політичні партії. У 1890 р. під впливом М. Драгоманова з ініціативи І. Франка і М. Павлика тут була заснована Русько-українська радикальна партія. Через дев'ять років вона розпалася на Українську соціал-демократичну партію на чолі з прихильниками марксизму М. Ганкевичем та Ю. Бачинським і Національно-демократичну партію, засновану І. Франком і К. Левицьким. Активізує свою роботу Наукове товариство ім. Т. Г. Шевченка під проводом свого голови — М. Грушевського. Дуже важливим було те, що Товариство об'єднувало зусилля вчених та діячів культури Галичини й Наддніпрянщини і являло собою своєрідну академію наук українського народу. Велике значення з огляду розвитку українського руху мав також заснований 1898 р. М. Грушевським та І. Франком загальноукраїнський часопис «Літературно-науковий вісник». Отже, другу половину — кінець XIX ст. можна оцінити як період піднесення національно-визвольного руху, посилення позицій та ролі тих суспільно-політичних сил, котрі чітко виступали за всеукраїнське єднання на принципах визнання незалежності й української державності.
