ТУНІКА
Спочатку туніки були вовняні, з 4 ст. н. е. їх виготовляли з льону. Це перекинуте на плечах полотно завдовжки до колін (чоловічі) або до кісточок (жіночі), з вирізом для голови. Боки зшивали, залишаючи отвори для рук (пізніше стали й пришивати рукави). Туніки прикрашали вишивкою або тканою каймою іншого кольору. Жінки на туніку з рукавами одягали безрукавну туніку-столу, чоловіки — тогу.
ТОГА
Це було полотно вовняної тканини еліптичної форми, яка драпувалась навколо торсу через ліве плече так, що руки лишались вільними[1]. Довжина тоги могла сягати 6 м, а округлий край міг відстояти від прямого у найширшому місці на 2 м.
Право носити тогу мали тільки римські громадяни (тому вони називалися togati, однина togatus). Засуджений до заслання римський громадянин також втрачав право носіння тоги[2]. Первісно тоги носили й жінки, надалі жіночі тоги замінили тунікоподібні столи.
У країнах Латинської Америки після Другої світової війни відбулися значні зрушення. Це пояснюється тим, що країни Латинської Америки значно раніше отримали незалежність. Їм на шляху модернізації не доводилось переживати цивілізаційного шоку, як це було в країнах Африки та Азії, вони були частиною західної, європейської за походженням, цивілізації.
Коріня латиноамериканської відсталості крилось в існуванні великих земельних володінь – латифундій. Це призводило до безземелля селян, низького рівня життя, аграрного перенаселення і безробіття, низької продуктивності праці, примітивних технологій і, відповідно, до соціальної напруги. Таке суспільство не могло бути демократичним, воно трималось на насильстви
Напередодні Другої світової війни почався занепад латифундій. Після завершення війни цей процес посилився. Тривала боротьба селян примушувала уряди проводити аграрні реформи. Всі вони незалежно від масштабів підривали позиції латифундистів. Найбільшого удару завдали латифундіям зростання промисловості, формування національного капіталу і, відповідно, нової економічної еліти, для якої латифундії були уособленням старих порядків. Демографічний вибух зумовив масову урбанізацію і перенесення центру політичного життя із сільської місцевості у місто.
