ответ:Щоб підвести риску під давньою релігійною суперечкою між єпископом Олександром та пресвітером Арієм, імператор Костянтин за християнських священнослужителів 19 червня 325 року на Собор в Нікею (зараз – Ізник, населений пункт у Туреччині, в околицях Стамбула).
Метою Собору, для участі в якому прибуло 318 єпископів, а також чимало пресвітерів та дияконів, було зовсім не піднесення християнства на рівень державної релігії, а врегулювання релігійних суперечок заради стабілізації Римської імперії.
Собор, який став першим Вселенським собором християнської Церкви, відбувався близько двох місяців. Після тривалих дебатів імператор Костянтин І став на бік єпископа Олександра та його однодумців. Собор проголосив божественність Духа Святого і його рівність Отцю та Сину. Аріанство засудили. З визначенням головних доктрин християнства й підписанням формули християнського віросповідання (так званого Нікейського символу віри) переслідування християн припинилися
Объяснение:
название государства и титул правителя (господаря[2]) не были постоянными и менялись в зависимости от изменения политических границ и перемен в государственном устройстве. в середине xiii — начале xiv веков государство именовали литвой. так, великий князь миндовг короновался как «король литвы»[3]. после присоединения к литве киевщины и других земель современной украины правитель титуловался как «король литвинов и многих русинов»[3]. после включения в состав части современной латвии великий князь литовский гедимин титуловался как «король литвинов и русинов, владетель и князь земгалии»[3]. после присоединения жемайтии (центральной и западной части современной литвы[4]) в середине xv века правитель использовал титулатуру «великий князь… всее литовское земли и жомойтское и многих руских земель»[3]. в статуте 1529 года обозначено: «права писаныя даны панству великому князьству литовскому, рускому, жомойтскому и иныя через наяснейшого пана жикгимонта, з божее милости короля полского, великого князя литовского, руского, пруского, жомойтского, мазовецкого и иных»[3]. таким образом, в этот период развёрнутым официальным названием государства на языке было «великое князство литовское, руское, жомойтское и иных [земель]»[5][6].
после заключения люблинской унии и присоединения земель современной украины к польше (1569 год) государство начало называться только великим княжеством литовским, хотя правитель продолжал титуловаться великим князем литовским, , , жемайтским, мазовецким, а после присоединения в 1561 году ливонии — и ливонским[3].
в официальных документах для обозначения государства использовались названия «великое княжество литовское», «господарство», «панство»[3]. термин «речь посполитая» использовался как для обозначения только великого княжества литовского, так и в качестве названия всего польско-литовского государства[3].
