Наслідки битви
По закінченні битви Мстислав знову показав себе як далекоглядного політика який не бажає втрачати отримане але і не хоче жити підчас постійних воїн і суперечок. І хоча після цієї битви, полудневі, українсько-руські землі перейшли фактично в руки Мстислава; незважаючи на здобуту перемогу, Мстислав визнавав першість старшого брата. Він лишився в Чернігові й послав Ярославу пропозицію - поділити батьківські землі Дніпром: правий бік, з Київом, Мстислав запропонував залишити за Ярославом, як за старшим братом, а собі брав лівобічні землі.13«І послав Мстислав услід за Ярославом [посла], говорячи: «Сиди ти на столі своїм у Києві, оскільки ти єси старший брат, а мені хай буде ся сторона».14 Ця дія описує Мстислава як особистість не лише войовничу, а й схильну до миру і блага для власного народу і спокою на підвладних землях.
Ярослав не хотів здаватися на ласку брата, можливо - не уважаючи певним набуте з такої ласки. Але він вислав після цього до Київа своїх намісників, при цьому продовжував збирати далі війська в Новгороді. І вже аж у 1026 році прийшов він з великим військом до Київа, договорюватись з Мстиславом як рівний з рівним. Коло Городка під Київом брати з'їхалися й уложили угоду на тім, що: лівобічну Україну взяв собі Мстислав, правобічну Ярослав. «Ярослав зібрав воїв многих, і прийшов до Києва, і вчинив мир із братом своїм Мстиславом коло Городця [Пісочного]. І розділили вони по Дніпру Руську землю: Ярослав узяв сю сторону, а Мстислав - ту. І стали вони оба жити мирно і в братолюбстві, і перестали усобиця й заколот, і була тиша велика в землі Руській.»15
Отже, великий крок Мстислава на поступки Ярославу подарив їх землям мир і спокій. І не відомо що б відбулось далі якщо б Ярослав не погодився на пропозицію Мстислава.
Після особистої зустрічі Ярослава і Мстислава встановився своєрідний дуумвірат братів. Ярослав Мудрий був великим князем Київським, правив, як верховний правитель, дніпровським Правобережжям, Новгородською і всіма іншими руськими землями, за винятком Чернігово-Сіверської сторони і Тмутараканського князівства. Мстиславу як і раніше підпорядковувалися яси і касоги.
Але розподіл цей був номінальним. Насправді брати спільно розв'язували основні державні питання, що стосувалися всієї Русі, також здійснювали спільні воєнні походи проти ворогів підвладним їм земель. «На сім союзі двох головних володарів східної Европи осталася її політична система в дальших десятиліттях, аж до смерті Мстислава.»16 Але підчас цього союзу держава не становила політичної єдності, на це вказує літопис «І розділили вони по Дніпру Руську землю»17. І лише після смерті Мстислава Ярослав став єдиним, одноосібним правителем руських земель.
1.1. Переходный характер экономики и социальной структуры 60—80-х гг. толкал различные общественные силы России на поиск оптимального пути исторического развития, стимулировал дискуссии по этому вопросу.
1.2. Сохранение самодержавия, крупного помещичьего землевладения, сельской общины, с одной стороны, обостряло противоречия процесса модернизации, а с другой – давало основание для утверждений об особом историческом пути России.
1.3. Форсированное развитие капитализма, которое стимулировалось государством, усиливало его негативные стороны, приводило многих к мысли об искусственности капитализма в России, к отрицанию необходимости перехода к буржуазным отношениям, порождало идею некапиталистического развития страны.
1.4. Обнищание части крестьянства в условиях рыночных отношений переживалось радикальной интеллигенцией как народное бедствие, вызывало стремление крестьянство от «ужасов капитализма», создавало условия для распространения социалистических идей.
1.5. Непоследовательность внутриполитического курса правительства Александра II, отход от политики либеральных реформ, высокая цена ускоренной модернизации страны, основное бремя которой ложилось на плечи народа, усиливали оппозиционные и даже радикальные настроения в русском обществе.
1.6. Росло влияние теорий, проникавших в страну с Запада. В частности, некоторое распространение получили идеи социализма, в том числе в форме бланкизма и др.
1.7. Некоторые особенности сознания и поведения русской интеллигенции, а также социальные условия пореформенной России превращению интеллигенции в главного участника общественного движения.
• Жажда свободы, без которой невозможно развитие личности, реализация профессиональных качеств и творческого потенциала интеллигенции приводили ее к конфронтации с авторитарным режимом.
