Только 3 задание во к кросворду

Упродовж другої половини XIV - першої половини XV ст. вдосконалювалося землеробство. Поширювалося трипілля. Плуг витісняв у лісові смуги соху й рало. Селяни почали користуватися довгою косою; вирощували переважно жито, ячмінь, овес, пшеницю, гречку, горох тощо. Підвищення цін на м'ясо на європейських ринках спонукало шляхту до розведення у маєтках волів і корів; примножувалося поголів'я свиней. Розвивалися також городництво, садів ництво, бджільництво й рибальство.

Збільшувалася переробка деревини: виготовлялася велика кількість дьогтю, смоли, поташу, ванчосу (тонкі дошки). Розвинутими промислами були солеваріння (у Прикарпатті) та видобування руди (у Волині й Поліссі). Множилися ремесла. Так, на початку XVI ст. у містах налічувалося 150-200 ремісничих спеціальностей. Для регулювання виробництва і захисту власних інтересів ремісники об'єднувалися у самоврядні групи - цехи (спілки), діяльність яких визначалася спеціальними статутами. Їх очолювали старшини (цехмістри), що обиралися з-поміж найвпливо-віших майстрів. Підмайстри й учні у вирішенні цехових справ участі не брали. Перші цехи з'явилися наприкінці XIV ст. у Галичині та Закарпатті. Наприкінці XV ст. у Львові налічувалося вже 14 цехів. З цього часу вони виникають у містах Західного Поділля, Волині та Київщини. Займалися ремеслом і позацехові ремісники, котрих називали партачами.

Збільшення обсягів продукції, що виготовлялася на продаж, сприяло розвитку внутрішньої і зовнішньої торгівлі. Однак тут існували різні обмеження (купці були зобов'язані везти свої товари лише визначеними шляхами, зупинятися у містах, які мали право ведення торгівлі, продавати товари на певних умовах тощо). За кордон вивозилися полотно, шапки, хутряні вироби, холодна зброя, ювелірні прикраси, воли, зерно і т. ін. Важливими центрами торгівлі були Львів, Київ та Кам'янець-Подільський.

У другій половині ХІУ-ХУ ст галося пожвавлення еко-номічного життя, з'явилися ремісничі цехи.

Більшість сіл були невеликими. В них існувала сільська громада, що складалася переважно з дворищ (їх утворювали великі родини) або окремих  господарств - димів. Орна земля перебувала у спадковому володінні індивідуальних господарств, а луками, випасами, водоймами спільно користувалися селяни різних дворищ і димів. Очолював громаду виборний отаман; існував ісопнийі суд - суд селянського сходу. Села об'єднувалися у соціально-територіальні осередки -волості, очолювані виборними «старцями». Останні захищали інтереси селян, збирали їх на віча для розв'язання важливих питань волосного життя.

За правовим становищем селяни поділялися на похожих (вільних), котрі мали право відходу від свого володаря, та непохожих (отчичів), позбавлених такого права. До найзаможніших належали служилі селяни - слуги, котрі перебу-вали на службах, за що отримували 1-2 волоки землі й звільнялися від інших повинностей.

Вільними залишалися данники, що виплачували данину державі. Тяглові селяни за користування землею виконували відробіткову повинність (оранка поля, засівання зерна та ін.) зі своїм тяглом (робочою худобою) на користь держави чи землевласника. Серед селянства було чимало збіднілих: сусіди й підсусідки, котрі селилися при дворах заможних селян; коморники, які не мали свого житла і наймали комори; городники, що володіли тільки городами, та халупники, котрі мали лише хати. Упродовж ХІУ-ХУ ст. раби, челядь та холопи перетворювалися на залежних селян.

Селяни виплачували податки й виконували повинності. Основним державним грошовим податком у Литві був податок на військові потреби. Селяни маєтків, які належали великим землевласникам, виплачували податки натурою й грошима. Відбували й державні повинності: споруджували й ремонтували замки, зводили мости, греблі тощо. 

Ива́н IV Васи́льевич, прозванный Гро́зным (впервые — в «Истории Российской» Татищева[6]), также имел имена Тит и Смарагд[7], в постриге — Иона (25 августа 1530, село Коломенское[8] под Москвой — 18 (28) марта 1584, Москва) — государь, великий князь московский и всея Руси с 1533 года, первый венчаный царь всея Руси (с 1547 года; кроме 1575—1576, когда «великим князем всея Руси» номинально был Симеон Бекбулатович).

Старший сын великого князя московского Василия III и Елены Глинской. Номинально Иван стал правителем в 3 года. После восстания в Москве 1547 года правил с участием круга приближённых лиц — «Избранной Рады»[Комм 1]. При нём начался созыв Земских соборов, составлен Судебник 1550 года. Проведены реформы военной службы, судебной системы, государственного управления, в том числе внедрены элементы самоуправления на местном уровне (губная, земская и другие реформы). Были покорены Казанское и Астраханское ханства, присоединены Западная Сибирь, Башкирия, земли Ногайской Орды. Таким образом, при Иване IV прирост территории Русского государства составил почти 100 %, с 2,8 млн км² до 5,4 млн км², к завершению его царствования Россия стала размером больше всей остальной Европы[9].

В 1560 году Избранная рада была упразднена, её главные деятели попали в опалу и началось полностью самостоятельное правление царя в России. Вторая половина правления Ивана Грозного была отмечена полосой неудач в Ливонской войне и учреждением опричнины, в ходе которой была разорена страна и был нанесён удар старой родовой аристократии и, по мнению некоторых исследователей, укреплены позиции худородного поместного дворянства. Формально Иван IV правил дольше любого из когда-либо стоявших во главе Российского государства правителей — 50 лет и 105 дней.

Объяснение: