Обобщение к главе «Древняя Греция»

Сопоставляя двух главных участников Полтавского сражения Петра I и Карла XII, поэт особое внимание уделяет той роли, которую сыграли в битве два великих полководца. Облик русского царя перед решающим сражением прекрасен, он весь в движении, в ощущении предстоящего события, он – само действие:

…Выходит Петр. Его глаза

Сияют. Лик его ужасен.

Движенья быстры. Он прекрасен,

Он весь, как божия гроза.

Своим личным примером Петр воодушевляет русских солдат, он чувствует свою причастность к общему делу, поэтому при характеристике героя А. С. Пушкин использует глаголы движения:

И он промчался пред полками,

Могущ и радостен, как бой.

Он поле пожирал очами…

Полную противоположность Петру представляет шведский король – Карл XII, изображающий лишь подобие полководца:

Несомый верными слугами,

В качалке, бледен, недвижим,

Страдая раной, Карл явился.

Все поведение шведского короля говорит о его недоумении, смущении перед боем, Карл не верит в победу, не верит в силу примера:

Вдруг слабым манием руки

На русских двинул он полки.

Итог сражения предрешен поведением полководцев. Описывая в поэме «Полтава» двух военачальников, А. С. Пушкин характеризует два типа полководцев: флегматичного, заботящегося только о собственной выгоде шведского короля – Карла XII и самого главного участника событий, готового к решающей схватке, а впоследствии и основного победителя Полтавского сражения – русского царя Петра Первого. Здесь А. С. Пушкин ценит Петра I за его военные победы, за его умение принять единственно верное решение в трудный для России момент

Упродовж другої половини XIV - першої половини XV ст. вдосконалювалося землеробство. Поширювалося трипілля. Плуг витісняв у лісові смуги соху й рало.Селяни почали користуватися довгою косою; вирощували переважно жито, ячмінь, овес, пшеницю, гречку, горох тощо. Підвищення цін на м'ясо на європейських ринках спонукало шляхту до розведення у маєтках волів і корів; примножувалося поголів'я свиней. Розвивалися також городництво, садів ництво, бджільництво й рибальство.

Збільшувалася переробка деревини: виготовлялася велика кількість дьогтю, смоли, поташу, ванчосу (тонкі дошки). Розвинутими промислами були солеваріння (у Прикарпатті) та видобування руди (у Волині й Поліссі). Множилися ремесла. Так, на початку XVI ст. у містах налічувалося 150-200 ремісничих спеціальностей. Для регулювання виробництва і захисту власних інтересів ремісники об'єднувалися у самоврядні групи - цехи (спілки), діяльність яких визначалася спеціальними статутами. Їх очолювали старшини (цехмістри), що обиралися з-поміж найвпливо-віших майстрів. Підмайстри й учні у вирішенні цехових справ участі не брали. Перші цехи з'явилися наприкінці XIV ст. у Галичині та Закарпатті. Наприкінці XV ст. у Львові налічувалося вже 14 цехів. З цього часу вони виникають у містах Західного Поділля, Волині та Київщини. Займалися ремеслом і позацехові ремісники, котрих називали партачами.