Знайдіть помилки в тексті і виправте їх.

Руїна – період історії України кінця XVII століття, що відзначається розпадом української
державності і загальним занепадом. Деякі історики пов’язують її з правлінням трьох гетьманів.
Ставлеників Москви. Під час Руїни Україна була поділена по Дніпру на Лівобережну та
Правобеоежну і ці дві половини ворогували між собою. Сусідні держави ( Польща. Швеція,
Московія, Трансільванія,
Османська імперія) втручалися у внутрішні справи України. Українська православна церква
дотримувалась виключно промосковської політики. Українські лідери цього періоду були в
основному людьми вузьких поглядів, котрі не могли здобути широкої народної підтримки. Гетьмани
І. Брюховецький, М. Ханенко. Д. Многогрішний. Ю. Хмельницький, І. Сірко, С. Опара –
орієнтувалися на Москву. Я. Сомко. П. Тетеря. П. Суховій – на Польщу. Гетьмани, які віддали свої
сили, щоб вивести Україну із занепаду:
І. Виговський, П. Дорошенко – орієнтувалися на Туреччину. Причини Руїни полягали у відсутності
загально національного лідера, який би міг продовжити справу Б. Хмельницького після його смерті,
та егоїстичності козацької старшини , її нездатності поставити державні інтереси вище від
вуузькокласних та особистих. Падіння Гетьманства Петра Дорошенка ознаменувало кінець
національно – визвольної революції та її поразку .Була ліквідована українська державність на
Лівобережжі, яке відійшло до Польщі, і усі спроби її відновлення зазнали невдачі. Державність
вдалося зберегти лише на Правобережжі. У 1686 році Польща та Росія підписують Андрусівське
перемир’я, згідно якого до Московської держави входили Лівобережжя, Київ та Запорожжя, а до Речі
Посполитої – Правобережжя, Галичина, Північна Київщина і Волинь. Туреччина отримувала
Поділля, А Південна Київщина і Брацлавщина залишалися нейтральними. Отже, до кінця XVІІ
століття Україна втратила свою територіальну неподільність. Непослідовна політика української
шляхти і козацької старшини, невпинна боротьба за гетьманську булаву руйнували державність
України

Чингисхан или Чингиз Хан, это не имя, а титул, который был дарован Темучину в конце 12 века на курултае.

Темучин родился в семье влиятельного вождя одного из монгольских племен Есугея между 1155 и 1162 годом, так как точная дата его рождения неизвестна. Когда Темучину было девять лет, его отца отравили враги, и семье пришлось искать средства для существования. Его матери с детьми долго пришлось скитаться в полной нищете, а затем жить в пещере. Семья была в то время настолько нищей, что по легенде Темучин убил своего брата за то, что тот съел пойманную Тэмучином рыбу.

После смерти отца будущий полководец вместе с семьёй был вынужден бежать, так как соперники его покойного родителя желали уничтожить их всех. Семье будущего хана приходилось кочевать с места на место, чтобы их не нашли враги, отобравшие у семьи принадлежащие им по праву земли. Впоследствии Темуджину пришлось приложить много усилий, чтобы стать во главе монгольского племени и со времени отомстить за смерть отца.

Территориальные изменения после Первой мировой войны.

По условиям Версальского мирного договора 1919 г. Франция возвращала Эльзас и Лотарингию, оккупировала Рейнский регион Германии. Угольные копи Саара перешли к Франции на 15 лет. Небольшие приращения получили Бельгия и Дания, значительные — Польша. Данциг (Гданьск) стал вольным городом. Германия должна была выплачивать репарации. Всеобщая воинская повинность в Германии запрещалась, стране нельзя было иметь подводные лодки, военную авиацию, численность добровольной армии не должна была превышать 100 тыс. человек.

Договор с Австрией зафиксировал распад Австро-Венгрии и запрещал объединение Австрии с Германией. Часть территории бывшей монархии Габсбургов отходила к Италии, Польше, Румынии. Болгария лишилась некоторых земель в пользу Греции, Румынии и Югославии. Османская империя теряла Палестину, Трансиорданию, Ирак, Сирию, Ливан, Армению, почти все свои владения в Европе. Однако после революции в Турции в 1918 —1923 гг. и поражения Армении и Греции в войнах с Турцией последняя увеличила