. Выдающийся казахский композитор XIX века, мастерски играл кюи, хорошо исполнял русские песни («Коробейники», «Светит месяц»):

A) Акжигит Корамсаулы

B) Балуан Шолак Баймырзаулы

C) Шернияз Жарылгасулы

D) Биржан Кожагулулы

E) Курмангазы Сагырбайулы

У ранній Новий час значна частина людства здійснила нечуваний за значенням і важливістю стрибок у своєму розвитку, залишивши в минулому «славне» Середньовіччя. Зміни торкнулися всіх сторін організації людського суспільства та його повсякденного життя. Настав час підбивати підсумки.

Варто пригадати! 1. Які країни Західної Європи у XVIII ст. слід вважати найбільш розвинутими? 2. У чому, на ваш погляд, полягають причини відставання країн Сходу від розвинутих європейських країн? 3. Які наукові відкриття раннього Нового часу, на вашу думку, можна назвати революційними?

Світ у Новий час.

Завдяки Великим географічним відкриттям у світі майже не залишилося земель, невідомих людству. Були встановлені зв’язки між більшістю цивілізацій Європи, Азії, Африки та Америки. Проте саме в Новий час стає зрозумілим, що країни Європи випереджають інші держави за економічним розвитком та військовою міццю, тому європейці почали не тільки торгувати з іншими країнами Америки, Африки та Азії, але й захоплювати їхні землі. Уже в XVI ст. виникають перші колоніальні імперії — Іспанська та Португальська. Згодом колонії почали захоплювати інші країни Західної Європи — Англія, Франція, Нідерланди. За рахунок захоплення Сибіру значно зросли володіння Росії, яка перетворилася на найбільшу за площею державу світу. Правителі європейських держав дивилися на весь інший світ, як на власну «законну» здобич та джерело прибутку.

Молода держава Сполучених Штатів Америки, яка виникла в боротьбі з Англією, намагалася зберегти незалежність та демократичний устрій. Крім того, багато зусиль докладалося на освоєння безмежного простору земель, які в доколумбові часи належали індіанцям. Рабство й ставлення до чорношкірих рабів розкололи американське суспільство навпіл. Здавалося, що громадянська війна була неминучою.

На відміну від Європи, великі держави Сходу не брали участі в завоюванні світу. Розвиток цих країн гальмувало панування традиційних економічних відносин, релігійні забобони та необмежена влада монархів. Навіть Османська імперія, яка ще в XVII ст. становила загрозу для європейських столиць, наприкінці наступного століття вже не могла змагатися з європейськими імперіями й почала втрачати свої володіння.

Присоединению Казахстана к России предшествовали значительные политические связи между ними. Русское правительство проявяло заинтересованность в расширении своих границ на Востоке. По мере централизации и усиления государственной власти значительно возросли возможности торгового обмена и других форм взаимоотношений с народами, соседствующими с восточными государствами. Присоединение Казахстана, начавшееся в 30-х годах XVIII века завершилось лишь в конце XIX века и явилось сложным, противоречивым процессом. Присоединение Казахских жузов происходило в различных внешнеполитических условиях. Значительная часть Младшего жуза, некоторые районы Среднего и часть районов Южного Казахстана были присоединены с военной силы царизма, стремившегося ускорить присоединение края, не считаясь с интересами подавляющей части населения Казахстана, ставя во главу стратегичесие, далеко идущие цели империи в Центральной Азии. Присоединение Южного Каазхстана, затем Средней Азии к России позволило царизму одержать верх в соперничестве с Британской империей. В процессе присоединения Казахстана к России прослеживается три этапа: первый – с 90-х годов XV века до конца XVI века, когда в основе политики российских царей по отношению к восточным соседям. В частности, к казахским ханствам. Было стремоление установить военно-политические связи. Втрой – с начала XVII века до 30-х годов XVIII века, когда определилась тенденция колониальной политики, упрочения своих захватнических позиций путем строительства укрепленных линий, крепостей, форпостов, переселения русского казачества, захвата плодородных земель казахов. Третий – с 30-х годов XVIII века до 60-х годов XIX века, когда завершился процесс колонизации казахских земель. После смерти Кенесары Россия усиливала свое влияние на юге Казахстана, для чего здесь были построены военные крепости: Актау, Алатау, Капал, Сергиопополь (Аягуз), Лепсинск (Лепсы). К 1847 году подавляющее большинство казахов Среднего и Старшего жузов не перешло в Российское подданство за исключением присырдарьинских и некоторых других территорий юга Казахстана. Весной 1854 года майор М. Перемышевский со своим отрядом заложил укрепление Верное. В марте 1858 года в районе Аулие-Ата началось одно из крупных освободительных восстаний казахов и киргизов против гнета Кокандского ханства. Восстание охватило территорию от Шымкента до Мерке и Пишпека. 19-21 октября 1860 года вблизи Узунагача состаялось сражение между русским войском под командованием генерала Колпаковского и кокандским отрядом, закончившееся разгромом кокандцев. Казахи участвовали в сражении как на стороне кокандцев, так и русских. После разгрома кокандцев при Узунагаче русские войска взяли Пишпек (1860), затем Созак 1863г., Аулие-Ату, Туркестан, Шымкент 1864 г., в 1865 г. Ташкент, весной 1866 г. русские войска достигли Бухарского эмирата и захватили его значительную часть, по соглашению 1868 г. казахские земли, ранее зависимые от Коканда перешли к Российской империи. Так, завершилось присоединение Казахстана к России.