1. Упереджене ставлення:
Політична ідея винятковості малоросів, як вважає таємний радник Юзефович, є вигадкою австрійсько-польської інтриги, яку запустили у нас поляки на початку 40-х рр.
У 1861 р. почали видавати в Петербурзі Білозерський разом з Кулішем журнал “Основа”. Поява цього журналу – перший формальний прояв української пропаганди.
Заснований в Києві відділ імператорського Російського географічного товариства прихистив тих неблагонадійних і шкідливих осіб, які нині вирізняються особливою діяльністю на ниві поширення серед народу ідеї про самостійну народність малоросів.
Найголовнішими діячами відділу на терені поширення в народі хибної і шкідливої думки про самостійність малоросійської народності, мови й літератури є Чубинський і колишній доцент Київського університету Драгоманов.
...українофіли наполегливо намагаються піднести простонародну говірку Південної Росії до рівня літературної мови, перекладаючи твори російської та іноземних літератур і видаючи оригінальні твори.
З особливою увагою стежачи за напрямом усіх видань для народу малоросійською говіркою, дійшли позитивного висновку, що вся літературна діяльність так званих українофілів має кваліфікуватися як посягання на державну єдність і цілісність Росії, приховане більш-менш пристойними формами.
2. Найбільша загроза:
Дозволити створення особливої простонародної літератури українською говіркою – означало б закласти міцне підґрунтя для розвитку переконання у можливості здійснити в майбутньому, хоча, можливо, і досить віддаленому, відчуження України від Росії.
3. Докази упередженості:
Це переконання підтверджує історія одного з найбільш завзятих пропагандистів українофільства Куліша, який чи не першим заклав основу до подальшого розвитку і поширення шкідливого й безглуздого вчення про відокремлення Малоросії...
Майже одночасно з Кулішем з’явився поет Шевченко, якого прихильники Куліша, коли поет помер, намагалися щосили підняти на п’єдестал народного кумира.
После войны с Персией, в Греции со временем образовалось соперничество и недоверие между Афинами и Спартой. Эти отношения постепенно обострялись, и вскоре переросли в войну, длившуюся около 30 лет. В ней Афины потерпели поражение.
Но проблемы в Греции все еще не прекратились - между полисами (городами-государствами) постоянно происходили конфликты и войны, погибали люди и опустошались земли, тратились огромные средства. Все эти факторы в итоге привели к полному кризису во всей стране.
В то же самое время Македония, находившаяся к северо-востоку, процветала и развивалась. Теперь ее армии могли свободно вторгнуться в Грецию, захватывать ослабленные и разоренные греческие города, которые просто сдавались без сопротивления или боя.
Афины, заметив происходящее, начали призывать оставшиеся полисы к сопротивлению против захватчиков. В 338 году до н.э. произошла долгая битва между македонянами и греками. Так как македонская армия была лучше дисциплинирована и вооружена, она в конце одержала победу. Теперь Греция полностью потеряла независимость, и оказалась под властью Македонии. А привело Грецию к такому исходу ее раздробленность и постоянные междоусобицы, что мешало налаживанию контроля за собой.
