Хресто́ві похо́ди- у середньовіччі військові експедиції християн, що дали Богові обітницю звільнити Святу Землю від мусульманського гніту, що тривали у XI—XV століттях. У широкому сенсі — усі військові кампанії християн, які заприсяглися боротися проти «невірних»: мусульман, язичників, єретиків, відлучених від Церкви тощо. Оголошувалися через проповідь і передбачали єднання усіх християнських правителів і народів під егідою Святого Престолу. Кожен учасник-доброволець складав обітницю і отримував знак хреста на одяг з рук папи або його представників. Хрестоносці мали право на індульгенції та тимчасові привілеї: непідсудність світській владі, недоторканість особи або майна, тощо. Найвідомішими є так звані Східні походи за звільнення та захист Єрусалима, серед інших — Реконкіста та кампанії християн Піренейського півострова проти маврів (XI—XVI ст.), Північні походи проти балтійських язичників (пруссів, литовців), походи проти альбігойців, кампанії проти Джона Безземельного чи Фрідріха ІІ (ХІІІ ст.).
науковій літературі та масовій суспільній свідомості культура українського козацтва — це винятково культура чоловіків. Архівні матеріали, козацькі літописи, історичні джерела, наявна наукова та художня література з історії козацтва висвітлюють переважно історію культури чоловіків. Однак і жінка у формуванні культурного простору України XVII–XVIII ст. відіграла значну роль, щоправда, здебільшого про неї мало що відомо. На нашу думку, роль жінки в культурній історії козацької доби не достатньо досліджували. У більшості сучасних теоретичних концепцій та емпіричних студій, що аналізують українську культуру XVII–XVIII ст., не йдеться про ставлення до жінки в культурі українського козацтва, статусу і ролі жінки в культурному середовищі та культуротворчих процесах барокової доби.
