Так сложилось исторически, что казахский народ не обладал развитой письменной культурой – величайшие образцы народного поэтического искусства передавались в устной форме и жырау стали уникальными носителями этого целостного и могучего знания, властителями народных дум. Как писал Мухтар Ауэзов, наш народ не оставил в наследство памятников архитектуры, скульп-
туры, живописи, но он оставил нам бесценное богатст-во – искусство жырау.
Слово «жырау» происходит от слова «жыр», что означает «песнь, сказание». Жырау были глубоко одаренными личностями, которые наряду с незаурядными импровизаторскими воплощали в себе талант рассказчика, актера, певца, музыканта, а также виртуозно владели музыкальными инструментами. К своим поэтическим импровизациям они сами сочиняли музыку, сами же были исполнителями. Чаще всего в качестве аккомпанирующего инструмента выступали кобыз и домбра.
От жырау следует отличать жырши и термеши, которые были лишь исполнителями и не являлись авторами фольклорных произведений. В то же время жыры и терме – это разные жанры и отличаются по манере исполнения. В терме важен голос, а в жыре – текст.Терме – это назидание в музыкально-поэтической форме, вид стиха и песни, которые чаще носили назидательный характер, размышления о жизни и смерти, молодости и старости, добре и зле. Яркие образцы терме встречаются в произведениях Асана Кайгы, Казтугана, Бухара жырау, Махамбета, Базара жырау, Майлыкожи, Жамбыла, Турмагамбета. Для придания большей эмоциальности и выразительности использовались ритмические формы музыкальных звуков и повторы. Классическим видом терме можно назвать «Желдірме» Исы
Байзакова.
Объяснение:
Відповідь:
На рубежі XVIII—XIX століть у розвитку української культури склалася кризова, критична ситуація. Власне, стояло питання про саме її існування. Роль духовного лідера українського суспільства взяло на себе козацтво. Однак до кінця XVIII століття козацька старшина стала частиною російського дворянства і втратила колишню роль. У XIX столітті в Україні поступово складається новий соціальний шар суспільства — національна інтелігенція. Поява в її особі культурної еліти і збереження національних культурних традицій в народному середовищі зробили реальним українське культурне відродження.
Українська культурна і національна ідентифікація наприкінці XIX ст. формувалась на противагу загальноросійській культурній ідентифікації і була з самого початку тісно пов'язана з фолькльорним шаром західно- та південноруської культури. Шанобливе ставлення до малоросійського фольклору породило українофільство, а потім — ідею державної самостійності України. Із самого початку українська національна культура і українська національна ідентичність у тому вигляді, в якому вони формувались у кінці XIX — на початку XX ст., були максимально наближені до самосвідомості, менталітету народних, селянських мас. І це вирішальний момент у розумінні української національної ідентичності
Пояснення: З вікіпедії. Сорян шо так багато
