Прочитав текст стр 164-165. Заполнить сравнительную таблицуоб образовании и в Казахстане внач. XIX века и второй половины XIX века. Сделать
соответствующий вывод. Виды образования

Религиозное образование
Светское образование
Новометодные школы

кто обучался

кто
обучал

Предмет
ы

Особенн
ости

Выводы.

Перший похід монголів на Русь. Трагедія на річці Калка. На початку ХІІІ ст. в монгольських степах під владою Чинґісхана постала могутня держава, яка, як вам уже відомо з курсу всесвітньої історії, протягом 1207—1222 рр. підкорила Південний Сибір, Північний Китай, Середню Азію та Закавказзя.

Наприкінці другого десятиліття ХІІІ ст. монгольські хани почали готуватися до вторгнення в прикаспійські та Причорноморські степи, у яких панували основні вороги монголів — половці. Для розвідування шляху до вторгнення через Кавказ було направлено 30-тисячне військо під керівництвом найдосвідченіших полководців Чинґісхана Субедея і Джебе.

У 1222 р. монгольське військо несподівано для половців здолало Кавказькі гори й опинилося в них у запіллі. Половецькі хани, зібравши сили, дали монголам бій на березі річки Сіверський Донець, але зазнали поразки. Потім монголи рушили до Криму, де захопили венеціанську фортецю Судак.

Тим часом тесть галицького князя Мстислава Удатного половецький хан Котяк звернувся по до до руських князів: «Якщо не до нам, будемо ми сьогодні порубані, а вас назавтра порубають». Мстислав доклав багато зусиль, щоб об’єднати руських князів для протидії монголам. На з’їзді князів у Києві було вирішено дати монголам бій у половецьких степах.

 2.   Монголо-татарська навала на Північно-Східні князівства. Після десятирічної перерви в 1235 р. монголи почали готуватися до завойовницького походу на Захід. Як свідчать іранські джерела, нащадки Чинґісхана, «досягши загальної згоди, пішли війною на руських». Очолив Великий західний похід хан Батий (Бату). Монгольська армія була добре навченою й дисциплінованою. Її основу складала важка кіннота. До армії також увійшли загони підкорених племен (одним із них були татари — саме тому руські літописці назвали це військо монголо-татарським). Монгольське військо також мало велику кількість різних метальних і стінобитних машин, якими опікувалися китайські інженери.

Після розгрому Волзької Болгарії перший удар монголів на початку зими 1237 р. припав на Рязанське князівство. Батий, пославши до рязанських князів Юрія та Олега послів, вимагав, щоб йому дали «десятину» — десяту частину людей, майна і зброї. Князі відмовилися виконувати їхні умови. Не маючи підтримки, рязанські князі почали діяти самостійно. Княжа дружина у відчайдушному бою зустріла ворога на кордоні князівства, але була здолана. Після цього монголи взяли в облогу Рязань, яка чинила опір шість днів. Монгольське військо, увірвавшись до міста, учинило жорстоку різанину, нищачи все на своєму шляху. Унаслідок цього князі та їхні родини загинули, місто було знищено вщент. Проте рязанці не припинили опору. Загін воєводи Євпатія Коловрата ще довго завдавав відчутних ударів монголам, здійснюючи стрімкі набіги.

 3.   Падіння Переяславського та Чернігівського князівств. Узимку 1239 р. монголи продовжили свій похід руськими князівствами. На цей раз він був спрямований проти Переяславського і Чернігівського князівств. Здолавши оборонну лінію проти кочовиків на кордоні Переяславського князівства, монголи підійшли до стольного міста. Переяслав мав сильні укріплення. Крім того, оборону міста зміцнювали водяні перешкоди, що оточували місто,— річки Трубіж і Альта та рів між ними. Очолив оборону міста єпископ Симеон. Незважаючи на відчайдушний опір, 3 березня 1239 р. місто впало. Як свідчить літопис, ворог узяв місто «списом, вибив його увесь, і церкву архангела Михаїла сокрушив... І єпископа, преподобного Симеона, вони убили».

Восени 1239 р. монголи підступили до Чернігова. Чернігівський князь Мстислав Глібович дав бій монголам під стінами міста. У запеклій битві «переможений був Мстислав, і безліч із воїнів його побито було». Князь із рештою дружини був змушений рятуватися втечею. 18 жовтня вороги ввірвалися до міста, пограбували і спалили його. Далі монголи зруйнували Глухів, Путивль, Вир, Рильськ та інші міста.

Наприкінці року монгольське військо підійшло й до Києва, але не наважилося на його штурм і відійшло в степ.

Того ж року монголи здійснили вдалий похід у Крим, підкоривши його східну частину, обклали даниною велике місто Судак.

 

4.   Оборона Києва. Монголо-татарська навала на Галицько-Волинську державу. У 1240 р. Батиєва навала докотилася до Галицько-Волинського князівства, яке щойно було об’єднано під владою Данила Романовича (Галицького). Саме перед монгольським наступом до володінь Данила було приєднано Київ, управління яким було доручено тисяцькому Дмитру, талановитому і хороброму воєначальнику.

Оценка реформ Петра I западниками и славянофилами

1. Введение.
Деятельность Петра до сих пор не имеет в общественном сознании одной твердо установленной оценки. На преобразования Петра смотрели разно его современники, смотрим разно и мы, люди XX и начала XXI в. Одни старались объяснить себе значение реформы для последующей русской жизни, другие занимались вопросом об отношении этой реформы к явлениям предшествовавшей эпохи, третьи судили личность и деятельность Петра I нравственной точки зрения.
Ведению историка подлежат, строго говоря, только две первые категории мнений, как исторические по своему существу. Знакомясь с ними, можно заметить, что эти мнения иногда резко противоречат друг другу. Происходят такие несогласия от многих причин: вo-первых, преобразования Петра, захватывая в большей или меньшей степени все стороны древнерусской жизни, представляют собой такой сложный исторический факт, что всестороннее понимание его трудно дается отдельному уму. Во-вторых, не все мнения о реформах Петра выхолят из одинаковых оснований. В то время как одни исследователи изучают время Петра с целью достичь объективного исторического вывода о его значении в развитии народной жизни, другие стремятся в преобразовательной деятельности начала XVIII в. найти оправдания тех или иных своих воззрений на современные общественные вопросы. Если первый прием изучения следует назвать научным, то второму всего приличнее название публицистического. В-третьих, общее развитие науки русской истории всегда оказывало и будет оказывать влияние на представления о Петре. Чем больше мы будем знать нашу историю, тем лучше мы будем понимать смысл преобразований. Нет сомнения, что мы находимся в лучшем положении, чем наши предки, и знаем больше, чем они, но наши потомки то же скажут и о нас. Мы откинули много прежних исторических заблуждений, но не имеем пpaвa сказать, что знаем безошибочно — наши потомки будут знать и больше, и лучше нас.
Деятельность Петра I уже обсуждали его современники. Их взгляды сменялись взглядами ближайшего потомства, судившего по преданию, понаслышке, а не поличным впечатлением. Затем место преданий заняли исторические документы. Петр стал предметом научного веления. Каждое поколение несло с собой свое особое мировоззрение и относилось к Петру по-своему.
Современники Петра считали его одного причиной и двигателем той новизны, какую вносили в жизнь его реформы. Эта новизна для одних была приятна, потому что они видели и ней осуществление своих желаний и симпатий, для других она была ужасным делом, ибо, как им казалось, подрывались основы старого быта, освященные старинным московским правоверием. Равнодушного отношения к реформам не было ни у кого, так как реформы задевали всех. Но не все одинаково резко выражали свои взгляды. Пылкая, смелая преданность Петру и его делу отличает многих его страшная ненависть слышится в отзывах о Петре у многих поборников старины. Первые доходят до того, что зовут Петра «земным богом», вторые не страшатся называть его антихристом. И те, и другие признают в Петре страшную силу и мощь. И ни те, ни другие не могут спокойно отнестись к нему. потому что находятся под влиянием его деятельности.1

2. Характеристика взглядов славянофилов и западников.
Западничество и славянофильство составляют главный фокус, вокруг которого и по отношению к которому оформился идеологический горизонт эпохи 1840—1860 гг., сыгравший решающую роль в формировании русского национального сознания и определивший дальнейшие судьбы русской интеллигенции.
Классическое западничество выросло на почве европеизма — умонастроения значительной части интеллигенции, имевшего более чем двухсотлетнюю традицию. В XVIII в. период усвоения плодов западноевропейской цивилизации одновременно совпал с эпохой индивидуализации и рационализации, иными словами, с эпохой становления индивидуализма, отчуждения личности от общества, секуляризации культуры.
Большую роль в развитии европеизма в России, то есть в процессе усвоения плодов европейск