Повоєнна Україна у багатьох важливих відношеннях виявилася дуже відмінною від тієї, якою була раніше. Значно розширились кордони, зросла політична й економічна вага в СРСР, докорінно змінився склад населення і, що найважливіше, вперше за багато століть всі українці опинилися в межах однієї держави.
До цих змін прагнули пристосуватися як українське суспільство, так і радянський режим, отож, кроки, спрямовані на це пристосування, становлять головну тему повоєнної історії України. Величезних збитків від воєнних дій та окупації було завдано господарству республіки - крім пограбованих і виведених з ладу тисяч промислових підприємств, було вщент розорено сільське господарство. Руйнувань та занепадів зазнали міста і села України.
У містах люди змушені були жити у землянках, підвалах, зруйнованих будинках тощо. Перетворено на руїни багато лікарень і шкіл, палаців культур і ВУЗів. Люди не мали необхідної їжі, одягу, взуття, білизни. Здавалось, за таких умов відродження господарства - справа багатьох десятиліть, протягом яких СРСР втратить статус великої держави. Але народ був сповнений рішучості якнайшвидше відродити країну.
Насамперед люди ждали відміни колгоспної системи в її кріпосницько-сталінському варіанті. Ще до завершення німецько-радянської війни розпочалося переведення економіки на виробництво мирної продукції. Значно скорочувалася асигнування на оборонну промисловість. Вони спрямовувалися здебільшого на випуск мирної продукції, на відповідне переобладнання промислових підприємств.
Цілі галузі промисловості, що випускали озброєння та боєприпаси перейшли на виробництво верстатів, сільськогосподарської техніки, мінеральних добрив. Коштів які змогла виділити держава за тих скрутних часів не вистачало. Певне значення у зв'язку з цим мало матеріально-технічне співробітництво республіки з іншими регіонами країни. Насамперед відбудували паливно-енергетичну базу, залізничний транспорт, машинобудування. На кінець1946 р. переведення економіки на випуск мирної продукції в основному були завершені.
В III в. над Римом нависла серьезная опасность. Германские племена совершали опустошительные набеги на территорию Италии. Римляне уступили часть провинций, но продолжали сопротивляться. Ситуация изменится в конце IV в., когда начнется так называемое великое переселение народов, вызванное движением племен во главе с гуннами из прикаспийских степей в западном направлении.
Во время великого переселения народов конца IV–V вв. произошли в невиданных ранее масштабах перемещения многочисленных народов, племенных союзов и племен Восточной и Центральной Европы. К середине IV в. из объединения готских племен выделились союзы западных и восточных готов (иначе вест- и ост- готов), занимавшие соответственно земли между Дунаем и Днепром и между Днепром и Доном, включая Крым. В состав союзов входили не только германские, но также фракийские, сарматские, возможно, и славянские племена. В 375 г. остготский союз был разгромлен гуннами – кочевниками тюркского происхождения, пришедшими из Центральной Азии. Теперь эта участь постигла и остготов от гуннского нашествия, вестготы в 376 г. обратились к правительству Восточной Римской империи с об убежище. Они были поселены на правом берегу нижнего Дуная Мезии, в качестве союзников с обязательством охранять дунайскую границу в обмен на поставки продовольствия. Буквально через год вмешательство римских чиновников во внутренние дела вестготов (которым было обещано самоуправление) и злоупотребления с поставками вызвали восстание вестготов; к ним примкнули отдельные отряды из других варварских племен и многие рабы из поместий и рудников Мезии и Фракии. В решающем сражении у Адрианополя в 378 г. римская армия была наголову разбита, при этом погиб император Валент.
В 382 г. новому императору Феодосию I удалось подавить восстание, но теперь вестготам для поселения была предоставлена не только Мезия, но также Фракия и Македония. В 395 г. они снова восстали, опустошив Грецию и вынудив римлян выделить им новую провинцию – Иллирию, откуда они, начиная с 401 г., совершали набеги в Италию. Армия Западной Римской империи состояла к этому времени по большей части из варваров, во главе ее стоял вандал Стилихон. В течение нескольких лет он достаточно успешно отбивал нападения вестготов и других германцев. Хороший полководец, Стилихон вместе с тем понимал, что силы империи истощены, и стремился по возможности откупиться от варваров. В 408 г., обвиненный в потворстве своим соплеменникам, разорявшим тем временем Галлию, и вообще в чрезмерной уступчивости варварам, он был смещен и вскоре казнен. После гибели Стилихона достойных противников у германцев не было. Вестготы снова и снова вторгались в Италию, требуя римских сокровищ, рабов и новых земель. Наконец в 410 г. Аларих (рис. 2) после долгой осады взял Рим, разграбил его и двинулся на юг Италии, намереваясь переправиться в Сицилию, но по пути внезапно умер. Сохранилась легенда о его невиданных похоронах: готы заставили пленников отвести русло одной из рек, на дне ее похоронили Алариха с несметными богатствами. Затем возвратили воды реки в русло, а пленников убили, чтобы никто не узнал, где похоронен великий вождь готов.
