Золота Орда (Улус Джучі - Країна Джучі або тюрк. Улу Улус — Велика Країна, Велика Держава, також у різних джерелах - царство Ординське, царство Татарське, Татарщина тощо) — країна і держава, що існувала між 1240–1502 роками і обіймала землі (степи, гори і ліси) Східної Європи, в т.ч. Західної Молдови, старої Русі (України) зі столицею в Києві, Центральної Азії та Західного Сибіру. Виникла на базі монгольських завоювань 1220 — 1240-х років. Початково була частиною єдиної Монгольської імперії нащадків Чингізхана і називалась улусом Джучі, старшого сина Чингізхана. Назва «Золота Орда» походить від назви в московських літописах 16 століття як пам'ять про золоте шатро ханської ставки (орди). У східних літописних джерелах улус Джучі називався Дешт-і-Кипчак, Білою ордою (Ак-орда) та Синьою ордою (Кок-орда). Керувалася прямими нащадками Джучі, що носили титул ханів, а з кінця 14 століття — великих ханів на ознаку своєї суверенності. Поділялася на два найвпливовіші крила — улуси нащадків двох синів Джучі — Батия та його старшого брата Орда Іхена. В процесі розпаду зі складу Золотої Орди виділилися Астраханське ханство, Кримське ханство, Ногайська Орда, Казанське ханство, Велике князівство Московське, Сибірське ханство, Казахське ханство, Узбецьке ханство.
Утворення.
Золота Орда, як окрема військова і управлінська одиниця у складі Війська (Орди) Чингізхана була утворена для походу на західні землі (відносно Монголії і Середньої Азії) тобто у Західну Азію і Східну Європу.
Військо підпорядковувалось Великому хану і ним керували воєначальники призначені ханом — хани, темники, тисяцькі, сотники і десятники.
Руські князівства і руські землі, які були завойовані монголо-татарами в кінці 30 — на початку 40-х років XIII ст. і ввійшли до складу Монгольської імперії, були підпорядковані Золотій Орді. Підпорядкування виражалося у сплаті данини різноманітними продуктами, грошима і людьми (військова повинність), зобов'язанні надавати війська у випадку війни і підпорядкуванню центральній владі (хана), тобто законам Монгольської імперії і рішенням хана.
Таким чином Золота Орда — це військо, військово-адміністративний підрозділ Монгольської імперії, якому підпорядковувались землі від басейну річки Об та пониззя Сирдар'ї на сході до річки Дністер на заході. Пізніше цю назву стали використовувати для позначення держави, утвореної на основі цього війська на цих землях.
Центром Золотої Орди було Нижнє Поволжя, її столицею спочатку було місто Сарай-Бату (поблизу нинішньої Астрахані), з першої половини XIV ст. — місто Сарай-Берке (поблизу нинішнього Волгограда).
Основними центрами грошової справи в середині XIV століття були: Сарай (Селітрове городище), Сарай ал-Джадід, Гюлістан і Азак.
У часи найбільшого розквіту Монгольська імперія включала землі від сучасної України до Китаю і Індії. Імперія була за суттю об'єднанням великої кількості окремих держав — царств, князівств, ханств, а також земель підконтрольних ордам (тобто державам-арміям степовиків-кочівників).
В Золотій Орді переважна частина земель і пасовиськ була зосереджена в руках феодальної монгольської знаті. Поряд із значною частиною закріпаченого селянства в Золотій Орді існували вільні чи напіввільні селяни-общинники і домашні раби. Феодально залежні селяни сплачували феодалам і державі податки за землю, за виноградники, за користування водою з ариків тощо, відбували підводну, шляхову, мостову та інші повинності. Кочівники платили з худоби податки натурою. Поширювався вивіз на продаж у країни Близького Сходу невільників, що їх захоплювали золотоординські феодали під час розбійницьких наскоків на руські та інші сусідні землі. На чолі Золотої Орди стояв хан із роду Батия, який вважався верховним сюзереном і власником землі. Для розв'язання найважливіших державних питань хани скликали курултаї — з'їзди з представників військово-феодальної знаті.
