«Каролінгське відродження» – перші в історії середньовічної Європи прояви глибокого й свідомого інтересу до античної культури та освіти, що припадають на правління Карла Великого та його найближчих наступників. Ці прояви були результатом взаємодії античної, християнської і варварської традицій.
Карл Великий, залишаючись щирим християнином, виявляв інтерес до античної культури, творів грецьких та римських авторів. Поряд із цим за його наказом збиралися германські старожитності, давні франкські пісні.
Карл Великий був добре освіченою людиною для свого часу: читав і розмовляв латиною, розумів грецьку мову, знав напам’ять великі уривки з творів отців церкви, проте писати так і не навчився.
Карл усіляко підтримував розвиток наук та мистецтв, любив книги, за до свого двору кращих учених і поетів з усієї Європи, мріючи створити навколо себе «Нові Афіни».
При дворі Карла Великого існував гурток «Академія» – на кшталт філософської школи грецького філософа Платона,– де за присутності імператора читали твори античних мислителів та церковних богословів, обмінювалися думками, сперечалися тощо.
Карл видав указ про обов’язкове навчання всіх дітей вільних людей. При центрах єпископств і монастирях засновувалися школи. Проте запровадити обов’язкове навчання не змогли через брак учителів.
Особлива школа, де готували людей для управління державою, існувала при дворі Карла. Для викладання у ній імператор за учених з усієї Європи. Програма навчання в цій школі, складена англосаксом Алкуїном, у майбутньому стала основою викладання в університетах середньовічної Європи.
За розпорядженням Карла в Турі, Меці, Реймсі, Сен-Дені й Корбі було створено бібліотеки та скрипторії, у яких був вироблений новий стиль письма – зрозумілий і вишуканий мінускул, і організовувалися школи мініатюристів.
Карл Великий доручив щорічно записувати всі події, що відбувалися у державі. Ці записи дістали назву аннали (від лат. «рік»).
Объяснение:
