Римська держава пройшла три етапи розвитку: 1-й (VIII - VI ст. до н. е.) - царський; другий (509-31 до н. е.) - республіканський, третій - імперський (31 до н. е. - 476 н. е.). Перший період - це епоха переходу різних племен Апеннінського півострова від родової общини до рабовласництва. Найшвидше цей процес здійснили етруски, з культурою яких пов'язаний період IX - IV ст. до н. е.
Вирішальну роль тут відіграло землеробство з використанням плугу, волів, коней. Етруски культивували пшеницю, виноград, оливи, льон. Високого рівня досягли ремесла, зокрема керамічне, залізоробне, кам'яне будівництво. Торгували з Південною Італією, Сіцілією, Афінами, Карфагеном. З середини V ст. карбували монети. В VII-VI ст. до н. е. з розкладом родового ладу в етруському суспільстві формуються рабовласницькі відносини. Але історія їх утвердження пов'язана не з етрусками, які не втримали свого панування, а з розвитком римської общини на території Лації.
Період ІІІ - І ст. до н. е в історії господарства був переходом від родової до сусідської общини, їй був притаманний дуалізм, оскільки патриціанські сім'ї (римські громадяни називалися патриціями) мали у власності 2 югера (0,5 га) землі, а у володінні - ділянку общинної землі, вели окреме господарство. Соціальний розвиток визначався відносинами між патриціями і плебеями. Плебеї не мали політичних і громадських прав, але володіли землею на правах приватної власності. Майнова диференціація серед римлян зумовила появу кметів (залежних людей).
Економічну основу могутності патриціанських родів становили громадські землі, які збільшувались в результаті воєн, захоплених або приєднаних територій сусідніх племен. Третина завойованих земель оголошувалась суспільним фондом. З неї утворювались великі помістя патриціїв. Плебеї цих земель не одержували.
До плебеїв відносили або поневолене, або прибуле населення, а також безземельних вільних корінних жителів. Плебеї не допускалися до користування громадськими землями, до обрання на жрецькі посади. Більшість плебеїв займалася землеробством, торгівлею, ремеслом.
Розвиток матеріальної культури, інтенсивне руйнування общинного землеволодіння і утвердження приватної власності, загострення суперечностей між патриціями, які захопили значну частину громадських земель, і плебеями обумовили розклад общинних відносин.
Протягом VІ-ІІІ ст. до н. е. в Італії склалось рабовласницьке суспільство. Рабство мало патріархальний характер, було в основному домашнім, борговим, спадковим. Головною виробничою силою залишалося вільне населення. Реформи царя Сервія Туллія (середина VI ст. до н. е.) остаточно знищили пережитки родового ладу, поділивши римське населення на 5 категорій не за родовими, а за майновими ознаками.
Розгорнулася боротьба за землю, в ході якої сформувалося велике землеволодіння. Закони XII таблиць (середина V ст. до н. е.) як збірник правових норм захищали приватну власність, економічні й політичні права рабовласників, юридичне закріплювали інститут клієнтели, боргове рабство. У другій половині IV ст. до н. е. були спроби обмежити захоплення общинних земель, встановити норму володіння в 500 югерів (125 га) і норму для випасу худоби (100 голів великої і 500 - дрібної). На початку IV ст. до н. е. римські громадяни були звільнені від боргового рабства.
Становленню й утвердженню рабовласницьких відносин сприяла територіальна експансія, яку вела Римська республіка. До середини III ст. до н. е. була захоплена вся Італія. В І ст. до н. е. Рим перетворився на світову державу від Атлантичного океану на Заході до Тигру і Євфрату на Сході. Війни стали головним джерелом рабства.
ІІ - І ст. до н. е. були періодом розвитку рабовласницького господарства, що набуло класичних форм. Економічне піднесення продовжувалося в перші два століття н. е. в межах Римської імперії. Раби відігравали роль основної виробничої сили в усіх галузях господарства. В І ст. до н. е. в Італії налічувалося близько 12 млн. рабів при 10 млн. вільних. Раби поділялися на міських і сільськогосподарських. До міських відносились слуги, ремісники, вчителі, управителі, медики та інші і використовувалися в домашньому господарстві. Багато рабів працювало в ремісничих майстернях, рудниках, каменоломнях, але основна частина - в сільському господарстві. Міжнародним центром работоргівлі був Делос, там щодня продавали до 10 тис. рабів-іноземців. Римське право забороняло перетворювати своїх громадян на рабів. Переважало приватне рабовласництво, значення державного було незначним.
Объяснение:
Абсолютизм - это форма правления, при котрой власть целиком принадлежит монарху.
Вассал - это землевладелец-феодал, зависящий от сюзерена и обязанный ему различными повинностями.
Генеральные штаты - это представительные органы, созываемые по инициативе королевской власти в критические моменты для оказания правительству.
Граф - это дворянский титул монаршей особы.
Династия - это род, из которого вышел ряд царствующих, вообще правящих лиц из одного дома, от одного родоначальника.
Домен - это часть владений короля либо владения какого-либо феодала, на которых они вели собственное хозяйство.
Ересь - это отклонение от норм господствующей религии, противоречащее церковным догматам.
Еретик - последователь ереси (см. выше)
Инквизиция - это следственный и карательный орган католической церкви, с крайней жестокостью преследовавший противников церкви.
Католицизм - это христианское вероисповедание с церковной организацией, возглавляемой папой римским.
Норманны - это общее название племён, населявших Скандинавию в средние века.
Папа римский - это глава всей Католической церкви.
Парламент - это высшее государственное законодательное представительное собрание.
Реконкиста - это длительный процесс отвоёвывания пиренейскими христианами земель на Пиренейском полуострове, занятых маврскими эмиратами.
Сеньор - это землевладелец с властью государя на своей территории.
Сословие - это общественная группа с наследственными правами и обязанностями.
Схизма - это разделение (раскол) в религиозной организации.
Табориты - это революционное (религиозное) движение гуситов, которая причислялась к ереси.
Уния - союз, объединение.
Феод - это земли вассалу сеньором в пользование и распоряжение ими.
Феодализм - это сословно-классовая структура общества, когда основным экономическим ресурсом являлась земля, и находилась она в собственности феодалов.
Централизация - это система управления, при которой местные учреждения, лишённые самостоятельности, действуют по непосредственным указаниям центральных.
Церковная десятина - практика собирания десятой части дохода прихожанина в пользу религиозной общины в религиозных традициях.
Ярмарка - это регулярные события года, торжища широкого значения, организуемые в традиционно определённом месте.
