Державна самостійність єсть головна умова існування нації, а державна незалежність єсть національним ідеалом в сфері міжнародних відносин».
Це слова зі знаменитої праці Миколи Міхновського «Самостійна Україна», написаної ним у Харкові 1900 року.
Отже, від самого початку Української революції, тобто від березня 1917 року, український рух уже мав якщо й не програму, то ідеологію досягнення своєї мети – державної самостійності України.
Згадаймо, що ідею незалежності України на початку 1900-x років пропагувало чимало політиків, які належали до Революційної української партії. Зокрема, в 1904–1905 роках її пропагували на Чорноморському флоті офіцери, члени Революційної української партії Левко Мацієвич та Олександр Коваленко.
Але от парадокс: у 1917 році впродовж перших дев’яти місяців революції більшість українських політиків схилялися до автономії України у складі Федеративної демократичної російської республіки.
Натомість самостійники, яких тоді ще називали «сепаратистами» або ж «мазепинцями», становили меншість і серед українських політиків, і в українському суспільстві на загал.
