Балкани та Південно-Східна Європа посідали особливе місце в стратегічних планах Німеччини та Італії, хоча кожна з них мала власні цілі.
Унаслідок завоювання Балканського півострова, де Велика Британія ще утримувала досить міцні позиції, створювався плацдарм для нападу на СРСР. Південно-Східна Європа була своєрідним ключем до проток Босфор і Дарданелли, до Близького Сходу.
У квітні 1941 р. нацистська Німеччина разом зі своїми союзницями — Італією, Угорщиною, Румунією та Болгарією — здійснила напад на Югославію та Грецію.
Завдяки величезній перевазі в силах загарбницькі війська прорвали оборону югославської армії та почали швидко просуватися у глиб її території.
Будь-який римський громадянин, яким би не було його становище, вважався безумовним власником політичних прав. Громадянство у Римі набувалося:
1) народженням від римлянина чи римлянки (або від римлянки, яка не перебувала у шлюбі);
2) усиновленням чужоземця римським громадянином:
3) відпущенням на волю раба;
4) даруванням римського громадянства цілим народам або окремим особам.
Стаючи громадянином Риму, людина отримувала основні політичні права: вона могла брати участь у народних зборах, бути воїном, отримувати від держави земельний наділ. На відміну від інших державу Римі правоздатність наставала за наявності одночасно трьох статусів: бути вільним, а не рабом; бути громадянином Риму; бути вільним від влади домогосподаря.
Римське державне право можна було втратити через продаж у рабство за несплату боргу (доки не було скасовано боргову кабалу); за вчинений злочин; унаслідок вигнання з Риму.
Вільновідпущениками були раби, яких відпустили на волю. Формально вони ставали римськими громадянами, але їхні права було урізано. Вільновідпущеник не міг служити в армії, не міг бути обраним на якусь посаду, голосував лише в територіальній трибі, міг без обмежень бути учасником цивільно-правових відносин.
Латини - мешканці долини Лаціум, найближчі сусіди Риму. Римського громадянства вони не мали, могли здійснювати в Римі будь-які правові акти. їхні спори розглядали римські суди.
Перегринами були всі мешканці за межами Лаціуму. Це землі, завойовані Римом. Жодних політичних прав у них не було. У своїх майнових стосунках з римськими громадянами перегрини керувалися "правом народів".
Раби були важливою робочою силою в Римі, рабство прийняло класичні форми. Пан мав над рабом право життя та смерті. Правове становище раба в Римі характеризувалося словами, які повторяли пани: "раб - знаряддя, що говорить", "раб - сутність речі". Відповідно раб не мав родини, не міг мати власності. Пан міг наділити раба майном для оперативного управління. Таке майно, передане рабу для отримання вигоди, називали пекулієм.
Объяснение:
Не судите строго,надеюсь
