Чому в кінці 18 ст. Відбувається остаточний занепад та зникнення польської держави

Одним із проявів масовизації політики стало утворення політичних партій. Політичні партії того часу, зазвичай, базувалися на певній ідеології і виражали інтереси якоїсь соціальної групи, наприклад робітників, селян чи буржуазії.

. Юліан Бачинський першим серед діячів українського політичного життя проголосив необхідність здобуття незалежності України у брошурі «Україна irredenta».

З іншого боку імперського кордону, до Бачинського одізвався харківський адвокат, колишній член «Братства тарасівців», Микола Міхновський.Поєднати марксизм і націоналізм намагалася утворена у 1905 році Українська соціал-демократична робітнича партія (УСДРП) на чолі з письменником Володимиром Винниченком та Симоном Петлюрою. Вони орієнтувалися як на робітників, так і на селян. А для України вважали за необхідне досягти автономії.

У 1904 році утворюються дві ліберальні українські партії. Перша — Українська демократична партія (УДП) на чолі з ветераном українського руху та відомим меценатом Євгеном Чикаленком. Друга — Українська радикальна партія, на чолі з науковцями-гуманітаріями Сергієм Єфремовим та Борисом Грінченком. Під час революції ці дві політичні сили об'єдналися в Українську демократично-радикальну партію (УДРП) у 1905 році.

На українських землях розгорнули свою діяльність не лише українські політичні партії, а й загальноросійські. Найбільшою та найпопулярнішою партією в Російській імперії на початку ХХ століття були соціалісти-революціонери або скорочено есери. Секрет їхньої популярності полягав в орієнтації на потреби найчисельнішої та найбільш стражденної групи суспільства — селян.У 1900 році він пише брошуру «Самостійна Україна», у якій виголошує: «Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від гір Карпатських аж по Кавказькі».«Самостійна Україна» стала знаковою з кількох причин. Вона виконувала роль програмного документа першої політичної партії Наддніпрянщини — Революційної української партії (РУП), що утворилася у 1900 році. Також, у брошурі вперше на території Наддніпрянщини задекларували необхідність здобуття незалежності України як ціль. Відповідно, «Самостійна Україна» дала початок такій течії українського національного руху як самостійництво — тобто тих, хто виступав за повну самостійність України.Не всі тоді погоджувалися з такою радикальною позицією Міхновського. Більшість представників українського національного руху були автономістами — тобто вважали, що наразі реалістично боротися за часткову самостійність українських земель. Всередині партії почали утворюватися фракції (слово, що з латини означає «подрібнення»). РУП розкололася на три інші партії, кожна з яких звертала більше уваги на один з аспектів: націоналізм, лібералізм чи соціалізм.Міхновський створив власну партію — Українську народну партію (УНП) у 1902 році. Однак, його погляди не набули широкої популярності. А основновою партії лишалася нечисленна інтелігенція та військові.У 1904 році утворилася Українська соціал-демократична спілка (для простоти, можна просто «Спілка»). Вона була марксистською — відстоювала інтереси українських робітників, незалежно від національності. Через рік стала частиною більшої всеросійської партії.

Первый период Пелопоннесской войны 431-421 гг. до н. э.

В первый период Пелопоннесской войны воевавшие стороны не имели крупных стратегических целей, и поэтому военные действия свелись к небольшим столкновениям тактического значения. На первом этапе, до 425 года до н. э. , стратегическая инициатива находилась в руках спартанцев, на втором этапе первого периода войны стратегическую инициативу захватили афиняне.
Окончание первого периода Пелопоннесской войны

В 421 году до н. э. в результате взаимного истощения сторон был заключен так называемый Никиев мир. По условиям этого мира афиняне должны были отпустить пленных спартанцев, взятых на острове Сфактерия. и очистить Пилос; спартанцы в свою очередь возвращали афинянам Амфиполь. Но эти условия не были выполнены, и война вскоре возобновилась.

елопонесская война – война между объединением греческих полисов под эгидой Афин и Пелопоннесским союзом во главе со Спартой за верховенство среди греческих государств. Пелопоннесская война может быть разделена на три основных периода: 1. Архидамова война или Десятилетняя война (431-421 гг.) : Период напряжённой борьбы за союзников, территории. Была спровоцирована спартанскими требованиями, предъявленными Афинам, которые включали в себя высылку из города Перикла. Продолжалась десять лет до заключения Никиева мира. 2. Перемирие (420-413 гг.) : Восемь лет союзники Спарты и Афин продолжают бороться друг с другом, но война между главными полисами не ведётся. Заканчивается афинской экспедицией в Сицилию. 3. Декелейская война (413-404 гг.) : После поражения афинян в Сицилии, спартанцы решаются перейти к войне на море и одерживают окончательную победу. Ей предшествовали конфликты афинян со спартанскими союзниками Коринфом и Мегарой. Когда афинский правитель Перикл объявил Мегаре торговую войну, возглавляемый Спартой Пелопоннесский союз потребовал отменить торговую блокаду, объявленную Мегаре Афинским морским союзом. Афины отказались, и началась война. Спарта полагалась на свое превосходство на суше: ее гоплиты были наиболее многочисленными и профессионально подготовленными. Афины же безраздельно господствовали на море, имея флот в 300 триер. Перикл надеялся блокадой вынудить Пелопоннесский союз капитулировать. Афиняне рассчитывали, что мощные укрепления города позволят отразить нападение вторгшейся в Аттику спартанской армии.

Второй период Пелопонесской войны 420 - 404 гг. до н. э

Основным стратегическим содержанием второго периода Пелопоннесской войны была борьба за господство на море. Афинский флот должен был обеспечить достижение новой намеченной стратегической цели - подчинить и включить в состав афинского морского союза сицилийские города.