Першим твором народною мовою, який почав процес її оформлення у сучасну літературну мову, стала «Енеїда» І. Котляревського. Пародія на поему Вергілія, де троянський герой Еней показаний козацьким ватажком, була опублікована у Петербурзі у 1798 без відома автора. Вже після її успіху Котляревський доповнив, розширив свою поему, написав музичні комедії «Наталка Полтавка», «Москаль-чарівник».
Харківський гурток Редагувати
Гумористичний і сатиричний тон творів Котляревського був підхоплений іншими письменниками, передусім гуртка, центром якого був Харківський університет. Його ректор Петро Гулак-Артемовський писав вірші українською мовою. Отримали популярність байки Євгена Гребінки. Він брав класичні сюжети і додавав їм виразного українського колориту. Пізніше Євген Гребінка переїхав до Петербурга, писав повісті російською мовою, був серед друзів молодого Тараса Шевченка. У 1841 році видав альманах «Ластівка». З цим періодом пов'язана діяльність Левка Боровиковського (1808—1889) — поета-романтика, байкаря.
До харківського гуртка належав також Григорій Квітка-Основ'яненко — основоположник української художньої прози. Його повісті різноманітні: одні — написані з гумором, другі — сентиментальні, треті — дають реалістичні картини (найкраща — «Сердешна Оксана»), інш народними віруваннями і переказами («Конотопська відьма»). Квітка-Основ'яненко перервав традицію використання української мови тільки в комічних жанрах.
Тарас Григорович Шевченко Редагувати
Безумовно, переломною в становленні української літературної мови і суспільному визнанні української літератури стала творчість Тараса Григоровича Шевченка. Михайло Грушевський писав
