Англичане продавали в Китае опиум потому, что эта торговля приносила огромную прибыль.
Китайские власти, стремясь сохранить самостоятельность страны, ещё в 1757 г. закрыли для европейских торговцев все порты (кроме Кантона). Англичане, пытались договориться с китайцами о торговле. Но китайцы отклонили все притязания. Они считали, что вполне могут обойтись собственными товарами, а в крайнем случае купить их в соседних странах.
Поэтому англичанам важно было заинтересовать Китай таким товаром, который он смог бы получать только от них. Этим товаром стал опиум. И англичане с конца XVIII в. начали буквально наводнять Китай опиумом – сильным наркотическим веществом, получаемым из мака. Опиум продавался за серебро, которое стало вывозиться из Китая и в итоге резко поднялось в цене. А в стране, всегда гордившейся своей высокой нравственностью, росла наркомания.
Таким образом, англичане использовали торговлю опиумом как средство подчинения Китая.
Восстание тайпинов было вооруженным восстанием крестьян в Китае против правительства, феодальных властей и иностранных захватчиков, которые эксплуатировали работу крестьян и разоряли их.
Это восстание оказалось в истории человечества одной из самых страшных и кровавых войн, на которой погибло до 30 миллионов человек, а пострадало или потеряло жилье свыше 100 миллионов. Многим другим пришлось покинуть дома и бежать из родных краев.
Это восстание является следствием ухудшения положения Китайской Империи после Опиумной войны, из-за которой особенно ухудшилось положение крестьян.
В стране было банально слишком много людей. Плотность населения была такой высокой, что земля не могла прокормить их всех. Нехватка земли у крестьянства также мешала им прокормиться.
Еще один важный повод для этого восстания – происхождение династии Цин. Для китайцев они были захватчиками, так как были маньчжурами, а не коренными китайцами. Это провоцировало ненависть ко всему, что делали Цин.
Наркомания была отдельной проблемой, так как она не только целенаправленно убивала население. Наркомания лишала человека работать, кормить семью и вообще заниматься чем-то полезным. Из-за повальной наркомании, спровоцированной иноземными торговцами, Китай терпел большие потери, и крестьяне это понимали. Потому восстание было направлено не только против Цин, но и против иноземцев тоже.
Объяснение:
Берлін – Під час окупації України до Третього рейху на примусові роботи вивезли до 2,4 мільйона українців. Наприкінці минулого століття німецькі політики, передусім соціал-демократи та «зелені», почали вимагати справедливості для забутих жертв нацизму, а в американські суди надійшли колективні позови до концернів, котрі під час війни використовували підневільну працю. У 2000 році Бундестаг ухвалив закон про створення фонду «Пам’ять, відповідальність і майбутнє», який надав фінансову до остарбайтерам. Чи переймається фонд їхніми долями нині?
На долю примусових робітників, за їхніми свідченнями, випали лише сльози та горе. Адже в Німеччині вони за важкої, виснажливої праці були безправними. Це пережив і Станіслав Ільницький, 1924 року народження, якого весною 1942 року вивезли до Німеччини з Києва. Протягом тижня «подорожі» у товарному вагоні бранцям давали лише воду. Як згадує пан Станіслав, у пункті призначення – Магдебурзі вивантажили силу-силенну народу.
«Німець по-німецьки говорить, нічого незрозуміло, а тоді давай палицями нас бити, гнав по вулиці, ніби овець. Випало мені на військовому заводі працювати: 10 годин роботи, а їжі – 200 грамів хліба, тарілка супу з брукви та дві картоплини. Охляв так, що перевели у легший цех», – розповідає колишній остарбайтер.
Станіслав Ільницький про примусові роботи в Німеччині
Суспільне визнання остарбайтерів як жертв нацизму
Станіслав Ільницький отримав компенсацію від німецького фонду «Пам’ять, відповідальність і майбутнє». Фонд завершив программу виплат у 2007 році. Примусовим робітникам із країн Європи та колишнього Радянського Сорюзу, за установчого капіталу 5,2 мільярда євро, переказано майже 8,7 мільярда німецьких марок – близько 4,5 мільярда євро – у формі разових індивідуальних виплат.
Утім, самі співробітники фонду схильні вважати це не компенсацією, радше фінансовою до , жестом доброї волі та справедливості. Для багатьох остарбайтерів, котрі й після повернення додому залишалися людьми другого сорту, оскільки для молодих практично неможливо було здобувати освіту у вищих навчальних закладах, а відтак про гідну роботу з гідною оплатою годі було й мріяти. Так само й для людей старшого віку. Навіть мешкати у великих містах їм було заборонено. Тож навіть невеликого розміру компенсації стали своєрідною «реабілітацією», суспільним визнанням їх як жертв нацистського режиму.
Соціальні й медичні проекти для живих
Хоч программа виплат завершена й термін «компенсація» більше не вживається, однак коштами, які залишилися від установчого капіталу, та доходами від нього фонд фінансує свою постійну діяльність із реалізації різноманітних соціальних і медичних проектів, спрямованих на підтримку колишніх примусових робітників з країн Східної Європи.
Щороку лише в Україну на різні проекти спрямовується 500 тисяч євро. Хоч цього й надто мало, враховуючи масштаби беззаконня і насилля, яке над остарбайтерами здійснювали нацисти, вважає представник фонду «Пам‘ять, відповідальність і майбутнє» Ельке Браун.
«Ми щорічно підтримуємо та реалізовуємо в Україні 15 гуманітарних проектів, які тривають приблизно два-три роки. Приміром, разом з українською партнерською організацією ми оголошуємо, що маємо кошти на проекти «Зустріч-діалог». Ідеться про невеликі проекти, що передбачають зустрічі з колишніми примусовими робітниками. Ми проводимо їх зокрема у невеликих містах чи селищах, за ємо на них також школярів і молодь. Ми підтримуємо хоч і дуже літніх, але ще активних люднй, які й самі ще в змозі до тим, хто вже не в змозі до собі сам. Таким активістам фонд надає кошти, щоб допомагати іншим остарбайтерам. Вони готують для них їжу або супроводжують до лікаря. Крім великих міст, програма «Зустріч-діалог» надзвичайно популярна у селах, а також у містечках поблизу зони конфліктів. Для людей похилого віку, які здебільшого самотні, це надзвичайно важливо», – сказала Радіо Свобода представник німецького фонду.
Ельке Браун запевнила, що фонд і надалі нестиме відповідальність не лише за дотримання прав людини та взаєморозуміння між народами, а й допомагатиме ще живим жертвам нацизму, тисячі яких і досі, й передусім у Східній Європі, її потребують
