История производства и использования железа берёт своё начало в доисторической эпохе, скорее всего, с использования метеоритного железа. Выплавка в сыродутной печи применялась в XII веке до н. э. в Индии, Анатолии и на Кавказе. Также отмечается использование железа при выплавке и изготовлении орудий и инструментов в 1200 году до н. э. в Африке южнее Сахары[2][3]. Уже в первом тысячелетии до н. э. использовалось кованое железо (англ. Wrought iron). Об обработке железа упоминается в первой книге Библии (Быт. 4:22).
14 березня 1923 р. Рада послів Антанти прийняла рішення про передачу управління Галичиною відновленій Польщі. Це рішення стало остаточним фіаско українських визвольних змагань на міжнародній арені та останнім етапом розподілу українських земель у повоєнному світі між чотирма державами – СРСР, Румунією, Чехословаччиною та Польщею.
25 червня 1919 р. Антанта визнала право Польщі тимчасово окупувати Галичину, «щоб захистити цивільне населення від небезпеки більшовицьких банд». У липні 1919 р., після поразки в українсько-польській війні та виїзду уряду ЗУНР на еміграцію, УГА перейшла за р. Збруч. Більшість західноукраїнських земель опинилися під польською окупацією. Однак Рада послів Антанти, найвищий орган, що вирішував усі справи після закінчення Паризької мирної конференції (1919–1920), у той час ще не погодилася на включення Галичини до складу Польщі. Проте Головний отаман армії УНР Симон Петлюра погодився на польську окупацію Галичини та Волині, внаслідок чого союз між УНР та ЗУНР фактично розпався. Делегація ЗУНР на чолі з Є. Петрушевичем намагалася вести самостійно перемовини на Паризькій конференції, виступаючи за ліквідацію польської окупаційної влади на західноукраїнських землях і визнання незалежності ЗУНР.
