на початку xx ст. в сфері художньої творчості — в літературі, архітектурі, живописі, музиці, театральному мистецтві — виникють течії, групи та школи, які прийнято позначати загальним терміном “модернізм” (сучасний, новий). модернізм не є спробою знайти щось спільне в роботі майстрів, навпаки, їх об’єднує ріноманітність і різноплановість. вкожній з цих течій присутній авангардизм, що являю собою форму зречення визнаних норм і традицій, бунт проти старих форм як i в мистецтвi, так й у життi взагалi. у той же час у рiзних майстрiв абсолютно рiзними були, з одного боку, цілі, а з iншого — тон і спрямованість протесту.
особливо цінуєтьсяунікальність, впровадження особливого, ні на кого не схожого образу, що пов’язано зі зміною в загальних естетичних нормах. навiдміну від старого пошуку прекрасного, коли все мистецтво минулого століття пронизане гуманізмом, в xx столітті, головним критерієм стає так звана потворність, зникаілісна людська особистість як ідея, що може призвести до зміни і основ творчості. натомість головною цінністю стає внутрішній світмитця, його право без обмежень вибирати способи вираження своїх переживань, асоціацій.
образотворче миcтецтво cтає cферою, де на початку cтоліття найбiльш очевидно проявляється протест, художній пошук і новаторство. основними напямками в цей час стає cюрреалізм і абстракціонізм.
повертаючить до художньої культури україни, потрібно зазначити, що тут на ситуацію впливає також і кардинальні політичні зміни, що стаються в 1917 році. в першій половині xx століття, ми охоплюємо три етапи розвитку української кольтури: дореволюційний (до 1917 року), короткий етап відновлення української державності, перемога лютневої революції 1917 р. в росії відкрила певні реальні можливості для відродження української культури (1917-1921 і власне радянський, я кий триває аж до 1991 року року (тут ми розглянемо добу злету 20-х рр. покоління «розстріляного відродження», яке вже в 30-ті рр. зазнало тотальних репресій не тільки проти митців, працівників культури, але й звичайних її носіїв).
на початку 20 століття на сцені українського живопису виступають такі митці як микола пимоненко (25 лютого 1862– 13 березня 1912), він зображує красу і мальовничість природи, а також український побут. найбільш відомі його роботи – «святочне ворожіння», «весілля в київській губернії», «сінокіс», «проводи рекрутів». загалом розвивається пейзажний живопис, серед пердставників якого виступає сергій васильківський (7 жовтня 1854 – 24 вересня 1917), який оспівує українську природу на своїх полотнах «отара в степу», «ранок», «козача левада», «степ на україні», «в запорізькому степу», «на харківщині», в цьому жанрі також виступають володимир орловський (20 січня 1842 – 19 лютого 1914) «затишшя», «повінь», «березовий гай»,
