ответ:Модернізаційні процеси другої половини XIX cт. по-різному позначились на різних соціальних верствах та етнонаціональних групах населення українських губерній. Індустріалізація й урбанізація незначною мірою зачепили українців, які переважно залишалися селянським народом. Станом на 1897 р. у містах проживало 16 % українського населення, а серед міських жителів українці становили лише третину. Здебільшого українські селяни не шукали роботи на промислових підприємствах, а намагалися застосовувати свої сили у сільському господарстві. До моменту проведення аграрної реформи причорноморські степи були значною мірою вже заселені, вільних земель в українських губерніях залишилося небагато. Через це українські селяни у великій кількості мігрували на Схід, насамперед на неосвоєні землі Північного Кавказу, Казахстану, Середньої Азії, Сибіру й аж на Далекий Схід, названий згодом Зеленим Клином. До початку Першої світової війни у східні регіони Російської імперії виїхали майже 2 млн. українських селян. Враховуючи ту закономірність, що вони здебільшого обминали міста і рухались далі у пошуках вільної землі, деякі сучасні дослідники висунули оригінальну тезу про принципове несприйняття українцями ідеї модернізації. Однак ця обставина не була лише суто українською специфікою. Закономірність міграційних процесів у Російській імперії XIX ст. полягала в тому, що у міста прибували переважно селяни з регіонів вищого рівня грамотності та більшим несільськогосподарським досвідом і навичками. Селянство із більш низьким рівнем грамотності.
Объяснение:
