ОбъясУ этого термина существуют и другие значения, см. Костюшко (значения).
А́нджей Таде́уш Бонавенту́ра Костю́шко (Косцю́шко) (польск. Andrzej Tadeusz Bonawentura Kościuszko, белор. Андрэй Тадэвуш Банавентура Касцюшка[1], лит. Andrius Tadas Bonaventūra Kosciuška[2][3]; 4 февраля 1746, Меречевщина, Великое княжество Литовское (ныне Ивацевичский район, Брестская область, Белоруссия) — 15 октября 1817, Золотурн, Швейцария) — военный и политический деятель Речи Посполитой и США, участник Войны за независимость США, руководитель польского восстания 1794 года, национальный герой Польши, США и Белоруссии[4], почётный гражданин Франции. Генералиссимус армии Речи Посполитой. Носил его на протяжении восстания 1794 года — вплоть до плена в битве у Мацеёвиц.
Костюшко родился в феврале 1746 года в Великом княжестве Литовском (входившем в состав Речи Посполитой) в родовом имении на территории современной Белоруссии, его точная дата рождения неизвестна. В возрасте 20 лет он окончил кадетский корпус в Варшаве. Спустя год после начала гражданской войны с участием Барской конфедерации в 1768 году, Костюшко переехал во Францию для продолжения обучения. В Речь Посполитую он вернулся в 1774 году, через два года после её первого раздела, и занял должность воспитателя в имении магната Юзефа Сосновского. После неудачной попытки побега с дочерью своего работодателя вернулся во Францию. В 1776 году Костюшко переехал в Северную Америку, где в звании полковника Континентальной армии принял участие в войне за независимость США. В качестве военного инженера он разрабатывал укрепления и руководил их строительством, в том числе форта в Вест-Пойнте, Нью-Йорк. В 1783 году, в знак признания его заслуг, Континентальный конгресс повысил его в бригадные генералы.
На родину Костюшко вернулся в 1784 году. В 1789 году в звании генерал-майора он присоединился к армии Речи Посполитой. После второго раздела Речи Посполитой, в марте 1794 года, он организовал и возглавил восстание. В октябре 1794 года в сражении при Мацеёвицах главные силы повстанцев были разбиты российскими войсками, а сам Костюшко взят в плен. В 1796 году, после смерти российской императрицы Екатерины II, Костюшко был помилован её преемником Павлом I и эмигрировал в США. В 1798 году вернулся в Европу и долгое время жил во Франции, а после Венского конгресса и до своей смерти в 1817 году — в Швейцарии.нение:
Відповідь:
Пояснення:
Державна діяльність гетьмана України Івана Мазепи
Більше двох століть кожен рік, у першу неділю великоднього посту в усіх державах Російської імперії з амвона проклинали Івана Мазепу, проголошували йому анафему. У радянські часи його ім'я згадувалося тільки з лайливими епітетами, образ його змальовувався виключно чорною фарбою.
Державний діяч і політик найвищого ґатунку, найвправніший дипломат тодішньої Європи, полководець і водночас поет, у поезії якого найсильнішими були патріотичні мотиви, уболівання за долю України. Різноманітна природна обдарованість поєднувалася в ньому з високою освіченістю.
Гетьман Іван Мазепа намагався зробити з України європейську державу, підняти й зміцнити значення й престиж гетьманської влади, яка за десятиріччя руїни зазнала страшної девальвації. Жодний із гетьманів не зробив так багато, як Мазепа для розвитку культури та духовності українського народу. Спроба цього гетьмана вирвати Україну з-під московського ярма, реалізувати велику ідею незалежної самостійної Української держави зазнала поразку. Але протягом трьох століть ця ідея жевріла в серцях найкращих синів і дочок українського народу.
Корені сучасної незалежної України повною мірою лежать у великій ідеї Мазепи.
Іван Мазепа походив із значного шляхетського роду, волинського чи подільського походження. Предки його в 16 ст. оселилися на Білоцерківщині в селі Мазепинці. Він народився (за різними джерелами) в період з 1629 по 1640 рік. Батько гетьмана, Степан-Адам Мазепа, належав до партії Виговського і брав участь в укладенні Гадяцького договору. Мати його, Марина-Магдалина, зі старого шляхетського роду Мокієвських, належала до видатних жінок. Втративши чоловіка, вона віддалася громадським та церковним справам. З 1686 року була ігуменією Києво-Печерського Вознесенського монастиря. До смерті, в 1707 році, була дорадницею сина-гетьмана.
Іван Мазепа вчився в Києво-Могилянській колегії, потім в Єзуїтський колегії у Варшаві, продовжив освіту в Західній Європі, де навчався артилерійській справі. Змолоду служив при дворі Яна Казимира, виконував дипломатичні доручення. Це надавало йому можливість багато подорожувати країнами Західної Європи, а також виконувати обов'язки королівського посланця в Козацькій Україні. У 1669 році, повернувшись на Правобережжя, Мазепа вступає на службу до гетьмана Правобережної України Петра Дорошенка.
Виконуючи свою першу дипломатичну місію, він потрапляє в полон до запорожців, які видають його гетьманові Лівобережної України Іванові Самойловичу. Тонкий політик, Мазепа намагається перетворити потенційно катастрофічну для себе ситуацію на особистий тріумф. Своєю досвідченістю в міжнародних справах і бездоганними манерами він переконує Самойловича зробити його довіреною особою. Він був обраний воєнним осавулом
