Відповідь:
1. Німеччина, Австро-Угорщина, Туреччина, Болгарія.
2. Галичина, Холмщина, Підляшшя, Західна Волинь, Західне Полісся, Лемківщина.
3. 84,5 % (4,9 з 5,8 млн українців)
4. Конституція гарантувала громадянам демократські права й свободу слова, організацій, друку, зборів, а також рівність всіх громадян перед законом.
5.
6. Політика асиміляції - це гноблення людності іншою державою і постає як наслідок відповідальності державної політики, спрямованої на ізоляцію завойованого народу від власної історії, культури, мови; також може проявлятися у прямій забороні виявляти свої етнічні ознаки: мову, культуру, традиції, звича б і стиль життя. Саме в таких умовах агресивної асиміляційної політики окупаційних держав – Польщі, Угорщини, Румунії і особливо Росії – здійснювалася багатовікова асиміляція (денаціоналізація) українців.
7. Польський уряд поділив країну на дві території: «Польщу А» та «Польщу Б». До першої входили етнічні польські землі, до другої — переважно західноукраїнські та західно-білоруські. Для території «А» був визначений швидкий індустріальний розвиток, а територія «Б» мала залишатися ринком збуту польських товарів та джерелом сировини.
"Східні креси" - польська назва територій сьогоденної Західної України, Західної Білорусі і Литви, що колись входили до складу Польської республіки; «східна околиця».
8. Парцеляція - це невелика доля, поділ, подрібнення ґрунтів на невеликі ділянки (парцели), призначені для продажу або оренди. Була поширена в Галичині, Буковині, Закарпатській Україні під час перебування західноукраїнських земель під владою Австро-Угорщини, Польщі, Румунії, Чехословаччини.
9. «Про державну мову і мову урядування органів державної влади та органів самоврядування влад адміністративних» - закон Польської республіки про обмеження вживання української мови в адміністративних органах, суді, освіті на підвладних полякам українських землях.
10. Осадники - це поселенеці, переселенеці, солдати у відставці, офіцери польської армії, члени їх сімей, а також цивільні добровольці-переселенці з числа поляків, які проживали на так званих «землях коронних» та отримали після закінчення радянсько-польської війни земельні наділи на територіях Західної України (зокрема Східна Галичина, Західна Волинь, Полісся) і Західної Білорусі.
Пояснення:
Положение народов, проживавших во второй половине XVIII в. в многонациональной Российской империи, было одинаковым. Вновь присоединенные территории вначале сохраняли свои органы власти, позднее вводились такие же органы власти, как и во всей России, но традиции, религия, язык, обычаи сохранялись. Сохранялись привилегии дворян, крестьяне попадали в крепостную зависимость от них.
Национальная политика российских самодержцев характеризовалась осторожным и терпимым отношением к обычаям и традициям различных народов, она упрочению государственного единства России. Вводя повсеместное управление губернаторов и наместников, власти старались не вмешиваться в уклад жизни местного населения.
Могущество империи создавалось не за счет эксплуатации колоний (как у других европейских государств), а за счет мобилизации средств и ресурсов на основной территории страны.
