Римська держава пройшла три етапи розвитку: 1-й (VIII - VI ст. до н. е.) - царський; другий (509-31 до н. е.) - республіканський, третій - імперський (31 до н. е. - 476 н. е.). Перший період - це епоха переходу різних племен Апеннінського півострова від родової общини до рабовласництва. Найшвидше цей процес здійснили етруски, з культурою яких пов'язаний період IX - IV ст. до н. е.
Вирішальну роль тут відіграло землеробство з використанням плугу, волів, коней. Етруски культивували пшеницю, виноград, оливи, льон. Високого рівня досягли ремесла, зокрема керамічне, залізоробне, кам'яне будівництво. Торгували з Південною Італією, Сіцілією, Афінами, Карфагеном. З середини V ст. карбували монети. В VII-VI ст. до н. е. з розкладом родового ладу в етруському суспільстві формуються рабовласницькі відносини. Але історія їх утвердження пов'язана не з етрусками, які не втримали свого панування, а з розвитком римської общини на території Лації.
Період ІІІ - І ст. до н. е в історії господарства був переходом від родової до сусідської общини, їй був притаманний дуалізм, оскільки патриціанські сім'ї (римські громадяни називалися патриціями) мали у власності 2 югера (0,5 га) землі, а у володінні - ділянку общинної землі, вели окреме господарство. Соціальний розвиток визначався відносинами між патриціями і плебеями. Плебеї не мали політичних і громадських прав, але володіли землею на правах приватної власності. Майнова диференціація серед римлян зумовила появу кметів (залежних людей).
Економічну основу могутності патриціанських родів становили громадські землі, які збільшувались в результаті воєн, захоплених або приєднаних територій сусідніх племен. Третина завойованих земель оголошувалась суспільним фондом. З неї утворювались великі помістя патриціїв. Плебеї цих земель не одержували.
До плебеїв відносили або поневолене, або прибуле населення, а також безземельних вільних корінних жителів. Плебеї не допускалися до користування громадськими землями, до обрання на жрецькі посади. Більшість плебеїв займалася землеробством, торгівлею, ремеслом.
Розвиток матеріальної культури, інтенсивне руйнування общинного землеволодіння і утвердження приватної власності, загострення суперечностей між патриціями, які захопили значну частину громадських земель, і плебеями обумовили розклад общинних відносин.
Протягом VІ-ІІІ ст. до н. е. в Італії склалось рабовласницьке суспільство. Рабство мало патріархальний характер, було в основному домашнім, борговим, спадковим. Головною виробничою силою залишалося вільне населення. Реформи царя Сервія Туллія (середина VI ст. до н. е.) остаточно знищили пережитки родового ладу, поділивши римське населення на 5 категорій не за родовими, а за майновими ознаками.
Розгорнулася боротьба за землю, в ході якої сформувалося велике землеволодіння. Закони XII таблиць (середина V ст. до н. е.) як збірник правових норм захищали приватну власність, економічні й політичні права рабовласників, юридичне закріплювали інститут клієнтели, боргове рабство. У другій половині IV ст. до н. е. були спроби обмежити захоплення общинних земель, встановити норму володіння в 500 югерів (125 га) і норму для випасу худоби (100 голів великої і 500 - дрібної). На початку IV ст. до н. е. римські громадяни були звільнені від боргового рабства.
Становленню й утвердженню рабовласницьких відносин сприяла територіальна експансія, яку вела Римська республіка. До середини III ст. до н. е. була захоплена вся Італія. В І ст. до н. е. Рим перетворився на світову державу від Атлантичного океану на Заході до Тигру і Євфрату на Сході. Війни стали головним джерелом рабства.
ІІ - І ст. до н. е. були періодом розвитку рабовласницького господарства, що набуло класичних форм. Економічне піднесення продовжувалося в перші два століття н. е. в межах Римської імперії. Раби відігравали роль основної виробничої сили в усіх галузях господарства. В І ст. до н. е. в Італії налічувалося близько 12 млн. рабів при 10 млн. вільних. Раби поділялися на міських і сільськогосподарських. До міських відносились слуги, ремісники, вчителі, управителі, медики та інші і використовувалися в домашньому господарстві. Багато рабів працювало в ремісничих майстернях, рудниках, каменоломнях, але основна частина - в сільському господарстві. Міжнародним центром работоргівлі був Делос, там щодня продавали до 10 тис. рабів-іноземців. Римське право забороняло перетворювати своїх громадян на рабів. Переважало приватне рабовласництво, значення державного було незначним.
Объяснение:
Первые люди жили племенами, общинами. У них были общие жилища, коллективный труд. Так легче было выживать. К тому же, живя общиной, старшие обучали младших изготавливать орудия труда из камня и дерева, охотиться. Знания и умения передавались, таким образом, из поколения в поколение.
Овладение огнем
Человек всегда боролся с природными стихиями. И огонь оказался первой из стихий, покоренной человеком. Лесные пожары, вулканические извержения познакомили людей с огнем. Люди хотели научиться не только противостоять огню, но и научиться использовать его для своей пользы, добывая его искусственным путем. Добывать огонь очень трудно, поэтому его сохраняли, берегли, чтобы избегать каждодневного трудоемкого процесса. Русский путешественник тринадцатого века С.П. Крашенинников, исследуя жизнь древних народов Камчатки, в своей книге описал процесс добывания огня: на сухой дощечке с ямкой крутили палочку до тех пор, пока не появлялся дым и огонь в сухих травинках возле ямки. Эти при древние камчадалы) всегда носили с собой, обернув их в сухую бересту.
Орудие труда и оружие
Орудия труда, оружие и предметы домашнего обихода первобытные люди мастерили из камня, кости и дерева. Основные орудия труда делали из камня, а ими обрабатывали кость и дерево. От камня откалывали куски нужной формы, потом научились шлифовке, но работа таким инструментом все равно шла медленно. Древние люди Камчатки, по свидетельству С.П. Крашенинникова, топоры делали из китовой и оленьей кости или из яшмы в виде клина, привязывая их к кривым топорищам ремнями. Ими они долбили лодки из цельного куска дерева, это занимало около трех лет. Ножи, стрелы, копья, ланцеты мастерили из горного хрусталя. Иглами из собачьих костей шили одежду и обувь. Наличие ланцетов, кстати, свидетельствует о том, что люди даже на ранней стадии своего развития имели представление о медицине. Индейские племена ирокезов, историю которых изучал американский этнограф девятнадцатого века Л.Г. Морган, стреляли из очень тугих луков, тетиву которых могли натянуть только очень сильные мужчины. Тупой конец стрелы был оперен по спирали, и это придавало вращательное движение стрелы в полете, что, в свою очередь, обеспечивало горизонтальное движение и точность попадания. Позднее эту идею использовали конструкторы в винтовом нарезе стволов винтовок. Кроме луков, древние индейцы делали каменные томагавки и боевые дубинки.
