Час від часу в країні відбуваються гучні ідеологічні кампанії з приводу вивчення праць Конфуція. Ще у XX ст. тут масовими накладами друкувались цитати, витяги з його вчення, а люди змушені були заучувати їх напам'ять у свій вільний час, як індивідуально, так і колективно. Відбувалось це переважно у важкі для Китаю часи, коли боротьба за владу в країні набувала гострої форми і серед народу зростало соціальне незадоволення. Знання вчення Конфуція у Китаї було найбільш поширеним і довготривалим культом, об'єктом поклоніння і шанування багатомільйонного населення країни, для якого Конфуцій був пророком-посередником між божествами і людьми.
Своє вчення Конфуцій розробляв у період розбрату, розрухи, міжусобної війни і жорстокої кланової боротьби за владу в центрі країни та на її периферії. Такому соціальному хаосу філософ намагався протиставити моральні ідеї, принципи і норми. Для цього він звернувся до давніх традицій. Культи духів і предків — головні у конфуціанстві. Гаслом мислителя було повернення своїм сучасникам давно забутих ними традицій. Філософ неодноразово повторював, що немає потреби у створенні чогось нового, необхідно лише передавати нащадкам забуті настанови великих мудреців минулого, оскільки з їх втратою "золоті часи" у житті людей залишилися далеко позаду. Щоб повернути їх, тобто забезпечити людині щасливе й гідне життя, слід сприйняти погляди своїх наставників і діяти згідно з їхнім вченням. Головне тут — так зване "золоте правило моралі": "Не роби людині того, чого не бажаєш собі". Тоді, був переконаний Конфуцій, зникне ненависть у державі, припиниться розлад у сім'ї.
Объяснение:
