Карл Великий проводил завоевательную политику с целью создания мировой империи. В 774 г. он совершил поход в Италию против лангобардов и захватил все их владения.
Франкское государство вело также войны с арабами. В 778 г. Карл Великий совершил завоевательный поход в Испанию и дошел до Сарагоссы, но встретил сильное сопротивление и вынужден был отступить. На обратном пути арьергард его войска под командованием маркграфа Роланда попал в засаду к баскам и был уничтожен; погиб и Роланд.
Покорение Саксонии. Наиболее продолжительную и тяжелую войну Карлу Великому пришлось вести с саксами, населявшими территорию между нижним течением Рейна и Эльбы. Эта война длилась свыше 30 лет (772—804) и стоила больших жертв для той и другой стороны.
Подчинение баваров, войны со славянами и аварами. Карл Великий окончательно подчинил баваров, уже ранее находившихся в зависимости от франкского государства. Баварский герцог пытался избавиться от франкского господства и создать независимое Баварское королевство. Он заключил союз с аварами.
В 778 г. Карл Великий упразднил Баварское герцогство и поставил страну под управление назначенных им графов. Франкское государство пыталось распространить свое господство и дальше на восток, в земли славян.
На юго-востоке Франки подчинили Словению (Каринтию) и Хорватию, занимавшую северо-западную часть Балкан.
После присоединения Баварии к Франкскому королевству качались войны франков с аварами, жестокими и воинственными кочевниками, пришедшими из глубин Азии и создавшими в Паннонии разбойничий военный союз. Авары грабили и жестоко эксплуатировали соседние народы, прежде всего славяне. В – 788 г. авары вторглись во Франкское государство, началась тяжелая аварская война. Победу над аварами франки одержали благодаря совместным военным действиям со славянами.
Завоевание огромных территорий намного расширило границы Франкского государства. Теперь оно простиралось от реки Эбро и Барселоны до Эльбы и Балтийского побережья, от Ламанша до Среднего Дуная и. Адриатики, включая почти всю Италию. Созданная Карлом Великим империя занимала, таким образом, значительную часть территории бывшей Западной Римской империи, в том числе и ее столицу Рим.
У Туреччині поступово утворився клас великих землевласників — аянів. «Революція цін» збагатила аянів, які нажилися на продажу сільськогосподарської продукції до Європи. Аяни викуповували в держави право збору податків, створювали свої військові загони. Центральна влада на місцях послабла. Наприкінці XVI ст. припинилися успішні завоювання турків-османів. Тепер султани не одержували військової здобичі й данини, тому в імперії збільшили податки на скорене османами населення, яке називали «райя» — стадо. Немусульмани несли на своїх плечах податковий тягар, а також виплачували принизливу данину за «невірність». Розорилася й зубожіла значна частина населення Османської імперії, що призвело до гострих соціальних конфліктів. Султанам не вдалося подолати гострі протиріччя між турками-мусульманами й іновірцями, які переважали за кількістю. Послабленню країни сприяв потужний національно-визвольний рух підкорених османами народів. Особливо сильним він був серед слов'янських народів Балканського півострова та Східної Європи. Партизанські загони безстрашних хайдуків давали рішучу відсіч завойовникам, нападали на збирачів податків і чиновників, знищували турецькі гарнізони. Справжнім прокляттям для османів стали успішні й зухвалі походи українських козаків. У 1683 р. турки зазнали нищівної поразки під стінами Відня від об'єднаної армії німецьких князівств і Польщі. До кінця століття Туреччина втратила Угорщину, Трансільванію, частину Хорватії і Словаччини, а південь Правобережної України відійшов до Польщі. У 1700 р. Росія захопила Азов. Почався процес скорочення територіальних володінь імперії. У XVII ст. з'являються перші ознаки глибокої кризи османського суспільства й держави.
