Объяснение:
близько 938 — березень 972) — великий князь київський (945—972). Представник династії Рюриковичів. Єдиний син київського князя Ігоря і княгині Ольги. Після загибелі батька перебував під регентством матері (945—964). Ставши самостійним правителем, проводив активну зовнішню політику, значно розширивши територію Руської держави. Підкорив волзьких булгар, аланів, радимичів, в'ятичів (964). Розгромив Хозарський каганат (965—968). 968 року допоміг візантійському імператорові Никифору Фоці придушити повстання болгар, але його спроба залишитися в Болгарії змусила Візантію нацькувати на Київ печенігів. Відігнавши їх, посадив своїх синів намісниками на Русі — Ярополка в Києві; Олега в Овручі, Володимира у Новгороді. 969 року вирушив у другий похід на Болгарію. 971 року був обложений у болгарському місті Доростолі, змушений повернутися на Русь. На зворотному шляху загинув у засідці на Дніпрі, яку влаштував печенізький хан Куря
Невдачі в боротьбі з Францією і німецькими протестантами імператор намагався компенсувати включенням в орбіту свого впливу Англії, проте здійснений з цією метою шлюб його сина Пилипа і королеви Марії Тюдор не приніс Карлу V очікуваних вигод.
Управління імперією було безпрецедентною за складністю завданням, яку частково полегшували гарну освіту, отримане Карлом, його космополітичні настрої, тверезий розум і енергія. Внутрішня політика Карла V була підпорядкована інтересам зовнішньої, мобілізуючи для неї всі можливі ресурси. Влада Карла V в імперії була досить нестійкою. Потребуючи підтримки князів для боротьби з Францією і турками, Карл V часто йшов їм на поступки. Однак у своїх спадкових володіннях Карл прагнув проводити абсолютистської політику, різко збільшував податки, урізав традиційні вольності і привілеї, що викликало ряд повстань (повстання комунерос в 1520-1522, Гентське повстання 1539-1540), які були жорстоко придушені.
Всі напрямки зовнішньої політики Карла V пов'язувала "імперська ідея" - об'єднання християнської Європи під егідою імператора і прапором войовничого католицизму проти спільного ворога - Османської імперії. Однак здійснення цього ідеалу перешкоджали і Реформація, і протидія Франції - сильної національної монархії, також прагнула до домінування в Європі. Багато зусиль треба було Карлу для оборони Австрії від турків.
