Золота Орда (Улус Джучі - Країна Джучі або тюрк. Улу Улус — Велика Країна, Велика Держава, також у різних джерелах - царство Ординське, царство Татарське, Татарщина тощо) — країна і держава, що існувала між 1240–1502 роками і обіймала землі (степи, гори і ліси) Східної Європи, в т.ч. Західної Молдови, старої Русі (України) зі столицею в Києві, Центральної Азії та Західного Сибіру. Виникла на базі монгольських завоювань 1220 — 1240-х років. Початково була частиною єдиної Монгольської імперії нащадків Чингізхана і називалась улусом Джучі, старшого сина Чингізхана. Назва «Золота Орда» походить від назви в московських літописах 16 століття як пам'ять про золоте шатро ханської ставки (орди). У східних літописних джерелах улус Джучі називався Дешт-і-Кипчак, Білою ордою (Ак-орда) та Синьою ордою (Кок-орда). Керувалася прямими нащадками Джучі, що носили титул ханів, а з кінця 14 століття — великих ханів на ознаку своєї суверенності. Поділялася на два найвпливовіші крила — улуси нащадків двох синів Джучі — Батия та його старшого брата Орда Іхена. В процесі розпаду зі складу Золотої Орди виділилися Астраханське ханство, Кримське ханство, Ногайська Орда, Казанське ханство, Велике князівство Московське, Сибірське ханство, Казахське ханство, Узбецьке ханство.
Утворення.
Золота Орда, як окрема військова і управлінська одиниця у складі Війська (Орди) Чингізхана була утворена для походу на західні землі (відносно Монголії і Середньої Азії) тобто у Західну Азію і Східну Європу.
Військо підпорядковувалось Великому хану і ним керували воєначальники призначені ханом — хани, темники, тисяцькі, сотники і десятники.
Руські князівства і руські землі, які були завойовані монголо-татарами в кінці 30 — на початку 40-х років XIII ст. і ввійшли до складу Монгольської імперії, були підпорядковані Золотій Орді. Підпорядкування виражалося у сплаті данини різноманітними продуктами, грошима і людьми (військова повинність), зобов'язанні надавати війська у випадку війни і підпорядкуванню центральній владі (хана), тобто законам Монгольської імперії і рішенням хана.
Таким чином Золота Орда — це військо, військово-адміністративний підрозділ Монгольської імперії, якому підпорядковувались землі від басейну річки Об та пониззя Сирдар'ї на сході до річки Дністер на заході. Пізніше цю назву стали використовувати для позначення держави, утвореної на основі цього війська на цих землях.
Центром Золотої Орди було Нижнє Поволжя, її столицею спочатку було місто Сарай-Бату (поблизу нинішньої Астрахані), з першої половини XIV ст. — місто Сарай-Берке (поблизу нинішнього Волгограда).
Основними центрами грошової справи в середині XIV століття були: Сарай (Селітрове городище), Сарай ал-Джадід, Гюлістан і Азак.
У часи найбільшого розквіту Монгольська імперія включала землі від сучасної України до Китаю і Індії. Імперія була за суттю об'єднанням великої кількості окремих держав — царств, князівств, ханств, а також земель підконтрольних ордам (тобто державам-арміям степовиків-кочівників).
В Золотій Орді переважна частина земель і пасовиськ була зосереджена в руках феодальної монгольської знаті. Поряд із значною частиною закріпаченого селянства в Золотій Орді існували вільні чи напіввільні селяни-общинники і домашні раби. Феодально залежні селяни сплачували феодалам і державі податки за землю, за виноградники, за користування водою з ариків тощо, відбували підводну, шляхову, мостову та інші повинності. Кочівники платили з худоби податки натурою. Поширювався вивіз на продаж у країни Близького Сходу невільників, що їх захоплювали золотоординські феодали під час розбійницьких наскоків на руські та інші сусідні землі. На чолі Золотої Орди стояв хан із роду Батия, який вважався верховним сюзереном і власником землі. Для розв'язання найважливіших державних питань хани скликали курултаї — з'їзди з представників військово-феодальної знаті.
Поездка Шибокуй (Шибоцюй) Ачжана в Китай. Следующая миссия кыргызов в Китай была организована в 648 году. Политической целью посольства была организация совместной борьбы с Тюркским и Уйгурским каганатами в Центральной Азии. Возглавлял миссию сам правитель кыргызов Шибоцуй Ачжан.
Объяснение:
Кыргызско-китайское сотрудничество. Толчком к установлению кыргызско-китайских дипломатических взаимосвязей послужил развал Тюркского каганата. Эго событие обусловило начало жестокой борьбы между населявшими Центральную Азию племенами из-за желания господствовать здесь. Китай не мог упустить возможности использовать сложившуюся ситуацию в своих интересах и поэтому стремился установить официальные отношения с наиболее благоприятными для себя силами из противоборствующих сторон.
В этих целях в 632 году китайский император направляет к кыргызам миссию, во главе ее стоял посланник Ван Йи-Хун. Таким образом, кыргызы становятся участником важнейших политических событий в Центральной Азии. В 643 году кыргызы направляют в империю свою ответную дипломатическую миссию. Китайские хроники сообщают, что кыргызские послы преподнесли императору Китая в дар роскошные шубы из меха куницы и куньи меха.
Поездка Шибокуй (Шибоцюй) Ачжана в Китай. Следующая миссия кыргызов в Китай была организована в 648 году. Политической целью посольства была организация совместной борьбы с Тюркским и Уйгурским каганатами в Центральной Азии. Возглавлял миссию сам правитель кыргызов Шибоцуй Ачжан. Китайский император оказал важному гостю большое внимание, в его честь был организован праздничный прием, ему присвоено звание почетного генерала гвардии и должность генерал-губернатора (духу) Кыргызской (Цзянь-Кунь) области.
Укрепление кыргызско-китайских отношений. Согласно китайским источникам, очередная кыргызская миссия, состоявшаяся в 653 году, носила особый Кыргызы в эпоху Танской империи
характер. Кыргызские посланники, которые преподнесли императору богатые дары, должны были возвращению своих соотечественников. Исторические свидетельства говорят о том, что условия для совершения таких актов — политические и экономические взаимосвязи между кыргызами и Танской империей были налажены и урегулированы.
Интересно, но факт: улучшение двусторонних отношений позволило кыргызской молодежи получать образование в Китае. Известно, что обучение кыргызов в Китае осуществлялось на основании международного договора. По этому договору молодежь, направляемая на обучение в Китай, была предметом заботы обеих сторон. Закончивших обучение специалистов забирали специально присылаемые посланники. Китай был заинтересован в обучении иностранных специалистов. Во-первых, эта политика укрепляла международные отношения Китая, во-вторых, была уверенность, что молодежь, получившая здесь образование, будет защищать там, у себя дома, и интересы Китая. Кыргызская молодежь, получившая образование и воспитание в Китае, внесла значимый вклад в социально-экономическое развитие своей Родины, укрепление кыргызско-китайских отношений.
