Казань была основана как форпост на северных границах Волжской Булгарии.
Согласно официальной версии, принятой в настоящее время, город был основан не менее 1000 лет назад. Основаниями для такой датировки являются найденные во время раскопок на территории Казанского кремля чешская монета (датированная правлением св. Вацлава, предположительно, чеканки 929—930 годов) и ставшая самой ранней чешской монетой), остатки каменной кладки и деревянной городской ограды, предметы ремёсел и утвари (накладка венгерского типа, женские бусы и прочее), а также другие артефакты с менее явной датировкой. К изучению находок, имеющих отношение к возрасту Казани, были привлечены специалисты из 20 городов России и из 22 стран мира.[2][3]. В то же время, по данным Вадима Егорова, доктора исторических наук, заместителя директора Государственного исторического музея по научной работе, Казань возникла в 1370 году:
Цар володів абсолютною владою над народом. Сенат був слабкою ланкою, здатною здійснювати лише незначні адміністративні повноваження. Так що Римом управляв фактично абсолютний монарх. Основна функція Сенату полягала у здійсненні його побажань.
Верховна влада держави була покладена на царя, який мав наступні повноваження:
- Виконавча влада
- Головний суддя
- Головний законодавець
Замість царя і для попередження деспотизму новий уряд обрав консулів, двох за кількістю. Ці особи не були обрані населенням, а були призначені всенародним зібранням. Кожен консул відбував однорічний, непослідовний термін, хоча міг відбувати другий чи третій термін пізніше. Як політичні, так і військові глави держав, консули мали верховну виконавчу владу, командуючи армією, головуючи в Сенаті та пропонуючи законодавство; однак, як гарантія, кожен консул мав можливість накласти вето на рішення іншого. Як символ своєї влади, вони носили традиційну вовняну тогу з фіолетовим обрамленням, сиділи на спеціальному кріслі. В них було щонайменше шість спеціальних помічників. Після закінчення однорічного терміну вони притягувались до відповідальності перед народними зборами за будь-які прийняті рішення або вжиті дії. Багато консулів розширяли свої повноваження, стававши проконсулами, губернаторами однієї з багатьох римських провінцій. Спочатку, посада консула була відкрита лише для патриціїв; плебеї отримали право на неї у 367 р. до н.е. Законодавчо у 342 р. до н.е. було передбачено, що один з двох консулів повинен бути плебеєм. До відомих постатей, які служили консулами, належать Юлій Цезар, Марк Красс, Помпей та Марк Антоній.
Объяснение:
