1. Как консул Юлий Цезарь становится правителем Рима?
2. Какую должность занимал Юлий Цезарь в Риме , после захвата власти?
3. Кто стал первым императором Римской империи?
4. В 74 г.до н.э. гладиаторы какой школы подняли восстание против Рима?
5. Кто возглавил восставших?
6. Сколько тысяч рабов погибло в этом восстании?

 Екатерина II взошла на престол в 1762 г. , уже с 1744 г, с момента своего появления в российской столице, она оказывал влияние на ход событий в огромной империи. Правда, в первые годы жизни в Санкт-Петербурге юная немецкая принцесса Софья-Фредерика Августа Ангальт-Цербстская (родилась 21 апреля (2 мая) 1729 г. ) , обвенчанная с наследником престола (будущим императором Петром III) под именем Екатерины, казалась не более чем игрушкой в чужих руках. Таковой она, впрочем, какое-то время и была, существуя между молотом и наковальней — себялюбивой и деспотичной императрицей Елизаветой Петровной, с одной стороны, и не скрывавшим неприязни к супруге мужем-недорослем — с другой. Но в суете и склоках придворной жизни Екатерина ни на минуту не теряла из виду своей главной цели, ради которой она приехала в Россию, ради которой терпеливо сносила обиды, насмешки, а иногда и оскорбления. Целью этой была корона Российской империи. Екатерина быстро поняла, что ее супруг дает ей много шансов к тому, чтобы предстать в глазах окружающих едва ли не единственной надеждой на от его диких выходок и сумасбродства. Во всяком случае, она настойчиво и сознательно стремилась к тому, чтобы быть в хороших, если не в приятельских, отношениях как с влиятельнейшими вельможами елизаветинского двора, так и с иерархами православной церкви, как с иностранными дипломатами, так и с объектами многочисленных амурных увлечений собственного мужа. При этом будущая императрица еще и много занималась самообразованием, читала труды французских просветителей и упорно осваивала русский язык. Таким образом, дворцовым переворотом 28 июня 1762 г. на российский престол была возведена не случайная женщина, как бывало не раз в истории России XVIII в. , а человек, долго и целеустремленно готовившийся к принятой на себя роли.

Українська революція 1917–1921 років розпочалася в умовах революційних потрясінь, які охопили Російську імперію у березні 1917-го. Ключовим її рушієм був український народ і його політична еліта, що еволюціонувала від ідей політичної автономії та федерації до усвідомлення власної державної незалежності.

Революція була явищем загальноукраїнським. У всіх регіонах розвивався національний рух, створювалися та діяли українські органи влади, політичні партії та громадські інституції, відроджувалася культура.

Цікаво, що термін “Українська революція” був уведений в обіг самими учасниками подій. Це визначення є в працях Михайла Грушевського, Володимира Винниченка, Симона Петлюри, Дмитра Дорошенка та інших діячів доби. Радянська історіографія старанно викорінювала цю дефініцію та поширювала свої поняття – “Велика Жовтнева соціалістична революція” та “Громадянська війна”. Усе, що не вписувалося в рамки “генеральної лінії партії”, подавалося як “контрреволюційне” та “буржуазне”. Проте, тим часом українські історики в діаспорі досліджували Українську революцію 1917–1921 років. Їх роботу продовжили вітчизняні науковці в незалежній Україні.

Объяснение:

Етапи революції 1917–1921 років

березень 1917 – квітень 1918. Утворення та діяльність Української Центральної Ради, проголошення її Універсалів;

29 квітня – 14 грудня 1918. Правління гетьмана Павла Скоропадського;

грудень 1918 – листопад 1921. Встановлення влади Директорії УНР, розгортання та придушення масштабного повстанського руху.