Из интернета
Объяснение:
У Західній Європі в 15 столітті існував такий ідеал жіночої краси: S-подібний силует, вигнута спина, кругле бліде обличчя з високим чистим чолом.
Дуже дивно в таку картину вписувався великий, обвислий, майже "вагітний" живіт. Оскільки природа таким "скарбом" нагородила далеко не всіх, довелося придумувати оригінальний вихід з положення.
Для створення відповідного силуету в хід йшли спеціальні валики. Вони являли собою невеликі простьоганних подушечки, називалися босамі і накладалися на живіт.
Що стосується особи, високе чоло був обов'язковим атрибутом краси жінки 15 століття, особливо - в аристократичних колах. Жінки, у яких волосся росли густо, змушені були боротися з "недоліком" за до досить болючих процедур. Епіляцію проводили за до дкої суміші негашеного вапна і аурипігменту, а після процедури на шкіру наносили кров кажанів або жаб, сік цикути, або золу, попередньо змочену в оцті. Такі склади повинні були перешкоджати росту волосся. Але від подібних б'юті-практик нерідко разом з волоссям сходила і шкіра.
Одягу шилися вузькі, подовження, що сковують рухи. Саме тоді в моду увійшов шлейф, винайдений "першою красунею середньовіччя" Агнеса Сорель.
Живопись XIV–XV вв. поднялась на новую, высшую ступень своего развития. В Новгороде при росписи Волотовской церкви, а позднее – в Москве в конце XIV – начале XV в. работал художник Феофан Грек. Он работал вместе с Симеоном Черным над оформлением московской церкви Рождества Богородицы, а также участвовал в оформлении Архангельского собора в Москве. Крупнейшим русским художником конца XIV – начала XV в. был Андрей Рублев. Совместно с Феофаном Греком и живописцем Прохором из Городца он расписал Троицкий собор в Троице-Сергиевом монастыре. Его перу принадлежит знаменитое произведение «Троица».
