Определите долго и кратко причины возрождения​

Киевский князь — правящая верхушка общества. Дружина — административный аппарат и главная военная сила Древнерусского государства. Их важнейшей обязанностью было обеспечить сбор дани с населения. Старшая (бояре) — Ближайшие приближенные и советники князя, с ними князь в первую очередь «думал» обо всех делах, решал наиболее важные вопросы. Бояр князь назначал и посадниками (представлял власть киевского князя, принадлежал к числу «старших» дружинников князя, сосредоточивавший в своих руках и военно-административную и судебную власть, вершил суд). Они ведали отдельными отраслями княжеского хозяйства. Младшая (отроки) — Рядовые воины, которые были военной опорой власти посадников. Духовенство — Духовенство обитало в монастырях, монахи отказывались от мирских удовольствий, жили очень бедно, в трудах и молитва. Зависимые крестьяне — Рабское положение. Челядь – рабы-военнопленные, холопы рекрутировались из местной среды. Холопы (челядь) — Это были люди, которые вступали в зависимость от землевладельца за долги и работали до тех пор, пока долг не будет погашен. Закупы занимали промежуточное положение между холопами и свободными людьми. Закуп имел право выкупиться на волю, вернув ссуду. Закупы — Из-за нужды заключали договоры с феодалами и выполняли различные работы согласно этому ряду. Часто выступали в качестве мелких административных агентов своих хозяев. Рядовичи — Покоренные племена, платившие дань. Смерды — Посаженные на землю пленные, которые несли повинности в пользу князя.

· посилення польських позицій у Галичині, зневіра українців у справедливості австрійського цісаря;

· зневіра у власних силах, пошук надійної опори в суспільно-політичному житті. Такою опорою вбачалася Росія;

· поширення серед значної частини галицьких селян у 60-80-х рр. наївної віри в російського царя, який буцімто вижене євреїв, покарає поляків, відбере землю в панів і роздасть селянам;

· консервативний характер українського суспільства в Галичині;

· до російських військ Австрії у придушенні угорської революції 1848–1849 рр. Як писав один із дослідників: «У тій армії було стільки своїх, зрозумілих населенню людей, а то просто українських братів. Галичани бачили, яка могутня то була сила, перед якою один їх національний ворог (мадяри) без бою склали зброю. Другий національний ворог (поляки) пробували бунтуватися у Варшаві 1830 р., але грізна російська сила... тільки здавила спротив»;

· поширення ідей панславізму (теорія про особливу роль слов’ян та необхідність їх об’єднання в єдиній державі);

· падіння авторитету імперської влади після поразок у війнах 1859 і 1866 рр.;

· загострення відносин Австро-Угорщини з Росією.