Кінець XVIII — початок XIX ст. — вкрай несприятливий період в історії українського народу, позначений цілковитим підкоренням України. Більша її частина перетворилася на колонію Російської імперії. Проте й за таких обставин українці, спираючись на самобутню тисячолітню культуру й такі ж давні традиції власної держави, долали потужні асиміляторські заходи імперії, залишаючись окремим народом і мріючи про відновлення автономної, а то й незалежної Української козацької держави. Не випадково масово переписувалися й вивчалися козацькі літописи, в яких розповідалося як про часи Київської держави, так і Гетьманщини та Січі. В народних масах пам'ять про козацьку славу дбайливо зберігали мандрівні музиканти-співаки — кобзарі й бандуристи. Найвидатнішим кобзарем XIX ст. був Остап Вересай. Своєрідним предтечею національного відродження став видатний мислитель Григорій Сковорода (1722—1794), який проголосив, що «свобода — це найдорожчий скарб» і славив гетьмана Богдана Хмельницького. Чинилися й дієвіші кроки. Ще на початку 60-х pp. XVIII ст. козацька старшина збирала петиції з метою зміцнити автономію Гетьманщини. Коли у 1767 р. Катерина II про око скликала «Уложенну комісію», котра мала б встановити нові закони у державі, й запропонувала надсилати відповідні пропозиції («накази») різних станів (крім кріпаків), це знайшло широкий відгук в українському суспільстві. Люди повірили облудним обіцянкам цариці й зайнялися розробкою пропозицій для майбутньої реформи. У Прилуцькому полку було чітко висловлене бажання провести вибори нового гетьмана. Представники Ніжинського полку висловили бажання відновити Гетьманщину як автономну державу. Тоді генерал-губернатор П. Рум'янцев звелів скасувати вибори у Ніжинському полку, заарештувати депутатів і віддати під суд за «державну зраду». Одинадцять осіб було засуджено тоді до смертної кари. Їх потім помилували, але стало ясно, що думки про відродження Гетьманщини є небезпечними. На засіданнях Комісії, яка зібралася в Москві у 1767 p., деякі автономістичні ідеї висловив Григорій Полетика, але того ж року Катерина II припинила діяльність Комісії раз і назавжди. Настала «мертва доба» в історії українства, коли панівні верстви українського суспільства перейшли на вірнопідданську службу Російській імперії, відмовились не тільки від прагнення до Української незалежної держави, а й взагалі від всього українського (мови, культури, традицій тощо), поступово русифікувались. За це верхівка українського суспільства отримувала право на спадкове дворянство і збереження визиску кріпаків.
Объяснение:
Казанское ханство постоянно нападала на юго-восточные границы Русского государства. Из-за их набегов опустошались земли и уводились в рабство люди. Оно также мешало культурной, экономической и торговой связи России с Кавказом, Сибирью, Средней и Передней Азией. Русскому правительству нужно было делать решения для ликвидации этой проблемы.
Для того, чтобы захватить Казанское ханство, уже было сделано много военных и дипломатических попыток, но они все были безуспешными.
Поэтому в 1552 году Иван IV собрал и отправил 150 тысячное войско, которое осадило Казань. Часть стены была разрушена, и русское войско зашло в город. В результате Казань была взята штурмом, а хан попал в плен.
Через четыре года был организован поход против Астраханского хана, но он сдался без единого сражения. Таким образом, к России присоединилось и Казанское, и Астраханское ханство.
После взятия Казани и Астрахани, Россия получила плодородные земли Поволжья, а также Волжский торговый путь, с которого можно было лучше торговать с Востоком. Через Волгу также была получена возможность торговли в Каспийском море. Связи со Средней Азией и Северным Кавказом стали расширяться. Также освобожденные от ханской зависимости Чувашия, Башкирия и Кабарда присоединились к России добровольно.
