ответ:
прийшовши до влади, скоропадський видав свій маніфест, в якому проголошувались: 1) розпуск центральної ради і земельних комітетів; 2) відновлення приватної власності; 3) замість унр оголошувалася українська держава з гетьманом на чолі, який до скликання парламенту зосередив у своїх руках всю законодавчу, виконавчу і судову владу.
внутрішня політика гетьманського уряду мала неоднозначні наслідки.
з одного боку сучасники п. скоропадського та історики констатують факт певного економічного піднесення україни за часів гетьманату. сприяли цьому відновлення приватної власності, підтримка вільного підприємництва, вагомий вплив промислових та торгівельних кіл на економічну політику держави, широкий збут товарів до австро-угорщини та німеччини. це був період налагодження грошового обігу, вдосконалення грошової системи, створення державного бюджету, відкриття кількох банків, заснування нових акціонерних компаній, промислових підприємств та бірж. було відновлено залізничний рух, реорганізовано флот.
найуспішнішим напрямком внутрішньої політики гетьмана стала національно - культурна політика. значними були успіхи в галузі освіти і культури. проходила українізація державного апарату, відкрито близько 150 українських гімназій, 2 українські університети (в києві та кам’янці); було засновано державний український архів, українську національну бібліотеку, 24 листопада 1918 р. відкрито українську академію наук; відбувалася організація великих культурних закладів: національного музею, національного театру, національної бібліотеки, державного симфонічного оркестру тощо.
важливим зрушенням у духовній сфері стало утворення влітку 1918 р. української автокефальної церкви на чолі з митрополитом в. липківським.
з іншого боку суттєві невдачі гетьманського кабінеру були пов’язані з нерозумінням та неприйняттям змін, що вже склалися у свідомості населення україни в ході революції та певних чинників окупаційного становища.
основною опорою гетьманського режиму були поміщики, буржуазія та старе чиновництво, значною мірою зрусифіковані, яких насамперед цікавили стабільність та звичні норми життя. до національної ідеї вони ставилися байдуже, тобто гетьманат мав вузьку соціальну базу. однобічна орієнтація на імущі класи, потреба задовольнити апетити австро - німецьких окупантів зумовили таку соціально - економічну політику гетьманського уряду, яка вела не до об’єднання суспільства, а до поглиблення розколу.
в аграрній сфері було проголошено максимум землеволодіння в 25 га, але насправді відбувалося повернення поміщицького землеволодіння, відшкодування завданої селянами шкоди, а для цього введення в села військових команд.
у промисловому секторі економіки було скасоване робітниче законодавство, 8-годинний робочий день, ліквідовувався робітничий контроль; встановлювався 12-годинний робочий день, поновлювалися в правах власники заводів, фабрик, рудників та шахт; заборонялися страйки, застосовувався локаут. як результат – у липні-серпні 1918 р. піднімається антигетьманська хвиля страйкового руху (припинили роботу майже 200 тис. залізничників).
нарешті пропоміщицька політика призвела до того, що боротьба з повстаннями на селі стала постійною проблемою гетьманського уряду. влітку 1918 р. на київщині, чернігівщині та катеринославщині активізується селянська боротьба проти окупантів та гетьманщини. повстанські загони налічували понад 40 тис. осіб.
важливим фактором тогочасного становища україни було те, що справжніми господарями в україні стали не гетьман і його уряд, а окупаційна німецька військова адміністрація. вона прагнула перетворитиукраїну на маріонеткову державу для вивозу (в економічній сфері) продовольства і сировини. в політичній сфері україна була потрібна німеччині як противага більшовицькій росії та слухняний суб’єкт міжнародного права. німецька сторона не допустила формування дієздатної української армії: із запланованого 300-тис. війська (8 армійських корпусів і 4 кавалерійські дивізії) вдалося зібрати лише 65 тисяч.
объяснение:
