Объяснение:
Скульптура як вид мистецтва. Створення скульптурного образу
Скульптура – вид мистецтва, пов'язаний зі створенням об'ємних художніх форм у реальному просторі. Саме тому скульптор спирається на практику пластики та моделювання, які необхідні йому для відтворення об'ємності фігури чи предмета
Мистецтво скульптури вибирає своїм об'єктом переважно людину, іноді – тварину (тоді виникає анімалістичний жанр) і значно рідше – натюрморт чи пейзаж. Виходячи з цього виділяють два основних роди скульптурного мистецтва.
За своїм змістом та функціями скульптура поділяється на монументальну – пам'ятники, статуї, рельєфи, що безпосередньо пов’язані з архітектурою і пейзажним середовищем; станкову, яка має камерний характер і представлена жанром портрета; декоративну, що виконує функцію художнього оформлення будівель, парків, вулиць, майданів міст.
Під час створення скульптурного образу необхідно враховувати матеріал і техніку виконання, освітлення, яке підкреслювало б пластичні якості скульптури, а також ритмічну композицію твору, що може бути статичною і динамічною. Отже, скульптору слід дотримуватися всіх цих моментів для досягнення художньої виразності та емоційної насиченості свого творіння.
Сприйняття скульптурного образу відбувається завдяки коловому огляду. Зміна ракурсів, позиції огляду відкривають в об'ємному зображенні різні його грані.
Скульптура – один з найдавніших видів мистецтва, що бере свій початок з глибини століть. Розвиток скульптурного мистецтва пов'язаний з культурами Стародавніх Єгипту, Ассирії та Вавилону. Митці цих держав володіли обома скульптурними родами і як матеріал в основному використовували вапняк, після чого скульптурне зображення розмальовували різнобарвними фарбами.
Всесвітньо відомі шедеври давньоєгипетської скульптури – статуя переписувача Каї і портрет цариці Нефертіті, а також рельєфні зображення скульптурного мистецтва Вавилону та Ассирії.
Скульптори Стародавньої Греції, серед яких передусім слід згадати імена Мірона, Поліклета, Фідія та Олександра, об'єктами своїх творів роблять як героїв міфів – статуї Афіни та Зевса (скульптор Фідій), Афродіти (Венери) Мілоської (скульптор Олександр), Ніни Самофра-кійської (скульптор невідомий), так і звичайних людей – статуя Дискобола (скульптор Мірон), «Дорифор» та «Діадумен» (скульптор Поліклет). Слід зазначити, що у давньогрецькому мистецтві існували як одиничні скульптури, так і скульптурні угруповання, серед яких найбільш відомою була скульптурна група, створена Атенодором, Полідором та Агесандром, що зображала -Лаокоона (жерця бога Аполлона) та двох його синів, які гинуть у боротьбі зі зміями (І ст. до н. е.). Страждання ніяк не спотворює обличчя Лаокоона, не порушує загальної гармонії образу і блискуче передає відчуття внутрішньої свободи героя.
Подальший розвиток мистецтва скульптури відсилає нас до культури Стародавнього Риму. Великої популярності тут набуває скульптурний портрет, створення якого було пов'язане з релігією римлян і надзвичайно розвиненим у них культом пращурів, яких увічнювали у скульптурних зображеннях. Поступово римські митці починають створювати скульптурні портрети, серед яких передусім зображуються видатні особистості (імператори, філософи, матрони), і намагаються добитися схожості з оригіналом.
Надзвичайне піднесення мистецтва скульптури пов'язане з італійським Відродженням. Скульптурні твори Донателло (1386– 1466) – статуї пророка та полководця Гаттамелати – і особливо роботи Мікеланджело Буонарроті – «Вакх». «Давид», «П'єта» – є шедеврами світової скульптури.
Початок XX ст. пов'язаний зі становленням творчості українського митця Івана Кавалерідзе (1887–1978), талант якого розкрився як у мистецтві скульптури – пам'ятники княгині Ользі, Г. Сковороді, Т. Шевченку, Артему; погруддя Б. Хмельницького, О. Пушкіна, М. Гоголя, М. Мусоргського; кілька портретів Ф. Шаляпіна, так і у мистецтві кіно. На кінематографічні шедеври І. Кавалерідзе «Злива» та «Коліївщина» величезний вплив мала його скульптурна творчість.
Особливе місце у розвитку скульптури XX ст. займає доробок О. Архипенка. Феномен цього митця традиційно пов'язують з розвоєм українського авангарду 20-х років, проте слід чітко пам'ятати, що творчість О. Архипенка («Мати й дитина», «Карусель П'єро», «Статуеткам тощо) вийшла за межі суто національного, набувши рис загальнолюдського, що дає підстави стверджувати, що художня спадщина українського митця – це настільки явище національної культури, наскільки і світової.
У спадщині О. Архипенка можна простежити тяжіння до тематичної спрямованості, що зумовило виникнення циклу робіт, який можна назвати «архипівськими мадоннами» – «Мадонна», «Океанська мадонна» тощо.
У
I.
Поляки и литовцы наступали на Русь с Запада.Оккупация русских земель, присвоение больших территорий.Рыцари были уверены, что Русь ослабла из-за многочисленных набегов ордынцев.Западные земли: почти все Поднепровье, Черниговское княжество, Минская земля и другие области. Под власть Польши попала Галиция.II.
Освободив Копорье, Псков и Изборск, Александр Невский отошел к Чудскому озеру, где оказался в центре возможных путей движения противника на Новгород. Битва на Чудском озере, вошедшая в историю как Ледовое побоище, произошла 5 апреля 1242 года. Русские войны окружили, а затем наголову разгромили немецких рыцарей. Ледовое побоище является классическим примером окружения противника с уничтожением его крупных сил.У рыцарей были тяжелые доспехи, из-за чего они легко проваливались под тонкий лед; Александр Невский специально скрыл основное войско в лесу и позволил рыцарям прорвать центр русского войска, обеспечив сокрушающий удар основным силам, спрятанные в лесу.III. Впервые в истории был положен конец немецкому грабительскому продвижению на восток, которое с папской кургии осуществлялось в течение нескольких столетий. (За свои подвиги, совершенные во имя веры, в 1547 году князь Александр Невский был причислен Русской православной церковью к лику святых.) Оккупантам не удалось сломить дух русского народа. Упорным трудом русские преодолели последствия страшного разорения и начали возрождать государственность. Центром Руси стала Москва.
