Как я могу доказать что шокан уалиханов был путешественником

1) С детства Павел оставленный своей матерью на мамок и нянек, рос без родительской теплоты.разговоры за спиной о том, что он не сын императора Петра 3 огорчали наследника престола. Фавориты Екатерины игнорировали его и относились к нему с презрением,Фворит его матери, Платон Зубов в последствии и стал его убийцей. Ударом фунтовой табакерки он добил полузадушенного императора. Одинокий,очень подозрительный, он понимал, что его противники очень сильны
Он ввел в армию прусские порядки, Это возмутило генералов его матери и они ушли в отставку. Так будучи в своей стране,став императором был брошен всеми.поэтому не вызывает удивление противоречивость его характера.
2) Период правления Павла не отличился ничем положительным,т.к своими реформами он только усугублял положение дворян.например, финансовая реформа,были уничтожены все бумажные деньги и введены серебрянные монеты,это вызвало негативные эмоции.Также указ о техдневной барщине,указ о престолонаследии.Все это вызвало массовое недовольство дворян и помещиков,из-за этого Павла заставили отречься от престола и убили.
3)В основном дворян.
4) Непоследовательность внешней. как, впрочем, и внутренней политики Павла I, объясняется прежде всего личностью самого императора - в своей деятельности он руководствовался в первую очередь чувством, чем идеей. Кроме того, не было чёткого понимания внешнеполитических задач России - кто ей нужнее - Франция, Англия, Австрия или Пруссия.
5) Скорее всего ни то и ни другое. Франция в это время стремилась к мировому господству, и Россия (Павел) , опасаясь нападения Франции, участвует в нескольких антифранцузских коалициях. Однако недобросовестное выполнение союзниками своих обязательств приводит к распаду коалиции и в 1800 г. Павел заключает мир с Францией против Англии.

Цар володів абсолютною владою над народом. Сенат був слабкою ланкою, здатною здійснювати лише незначні адміністративні повноваження. Так що Римом управляв фактично абсолютний монарх. Основна функція Сенату полягала у здійсненні його побажань.  

Верховна влада держави була покладена на царя, який мав наступні повноваження:

- Виконавча влада

- Головний суддя

- Головний законодавець

Замість царя і для попередження деспотизму новий уряд обрав консулів, двох за кількістю. Ці особи не були обрані населенням, а були призначені всенародним зібранням. Кожен консул відбував однорічний, непослідовний термін, хоча міг відбувати другий чи третій термін пізніше. Як політичні, так і військові глави держав, консули мали верховну виконавчу владу, командуючи армією, головуючи в Сенаті та пропонуючи законодавство; однак, як гарантія, кожен консул мав можливість накласти вето на рішення іншого. Як символ своєї влади, вони носили традиційну вовняну тогу з фіолетовим обрамленням, сиділи на спеціальному кріслі. В них було щонайменше шість спеціальних помічників. Після закінчення однорічного терміну вони притягувались до відповідальності перед народними зборами за будь-які прийняті рішення або вжиті дії. Багато консулів розширяли свої повноваження, стававши проконсулами, губернаторами однієї з багатьох римських провінцій. Спочатку, посада консула була відкрита лише для патриціїв; плебеї отримали право на неї у 367 р. до н.е. Законодавчо у 342 р. до н.е. було передбачено, що один з двох консулів повинен бути плебеєм. До відомих постатей, які служили консулами, належать Юлій Цезар, Марк Красс, Помпей та Марк Антоній.

Объяснение: