Привілейовані верстви суспільства
Князі (аристократи):
• відігравали панівну роль у Великому князівстві Литовському;
• мали широкі політичні права та привілеї, які значно відрізняли їх від середніх і дрібних феодалів.
Аристократи — великі землевласники (магнати), їхні права були закріплені привілеями 1492 і 1596 років:
• призначалися на найвищі посади (гетьманів, воєвод і старост), які навіть передавалися у спадок;
• отримали захист від суду провінційної адміністрації;
• мали право утримувати власні збройні сили;
• ходили в походи під власними корогвами;
• під час військових походів очолювали власні війська;
• ніхто не мав права на них скаржитися, хіба що сам Великий князь або панська рада при Великому князі;
• із них складалася Рада великого князя, яка вирішувала найважливіші питання.снение:
Найбагатшими земельними власниками в Україні були:
• князі Острозькі, які мали земельні володіння в Галичині, на Волині, Київщині, їм належало 100 міст і багато сіл. Лише одному князеві В. К. Острозькому належало 80 міст і містечок, 2760 сіл, 1,4 млн гектарів землі, він був заможнішим навіть за короля Речі Посполитої;
• Д. Вишневецький, якому належало 230 тис. селян
Магнати (пани)
Кожний магнат тримав на своєму дворі десятки слуг. Жили магнати в розкошах: у просторих, величних, оточених мурами палацах. Підлогу оздоблювали різнокольоровими глиняними плитками. Інколи й стіни прикрашали плитками або розмальовували. Широко використовувалася в оформленні споруд різьба по дереву (різьблені стовпи, одвірки тощо). Кімнати прикрашали килимами, столи накривали скатертинами, облямованими мереживом. Палац освітлювали восковими свічками, що стояли у свічниках. Воду брали з колодязя у дворі. Палаци оточували сади.
Пани — великі феодали, родовита й багата знать у ряді країн Європи, в тому числі аристократичний шляхти на українських землях часів панування Речі Посполитої.
• їхні володіння дісталися їм у спадщину від діда-прадіда;
• право на володіння землями було узаконене державними актами;
• мали право збирати з населення своїх володінь податки і вимагали виконання повинностей.
Шляхта
Шляхта — середні та дрібні феодали, які жили на землях, отриманих за військову службу.
Українська шляхта:
• володіла невеликими маєтками;
• не мала права продавати чи дарувати без спеціального дозволу свій маєток;
• вважалася особистими слугами князя чи короля;
• була зобов’язана виконувати персональну кінну службу;
• до кожного військового походу виставляла певну кількість озброєних вершників;
• на неї покладалися роботи з ремонту й укріплення замків та будівництва мостів;
• сплачувала певний натуральний податок.
• звільнялася від суду королівських чиновників;
• була звільнена від сплати податків, повинностей і мита на іноземні товари;
• могла обіймати державні посади;
• здобула право займатися торгівлею, ремеслами, промислами.
Духовенство
Духовенство — впливовий стан наприкінці XV — на початку XVI ст. На той час воно користувалося підтримкою Великого князя литовського.
До цієї суспільної верстви населення входили священики разом із сім’ями. Священик мав ділянку землі й різні натуральні данини від парафіян. Духовний сан уважався спадковим — після батька парафію отримував син.
Селяни на користь духовенства виконували повинності:
• віддавали десяту частину свого майна;
• платили дрібну данину натурою — яйцями, ковбасою, насінням тощо;
• сплачували гроші за церковні обряди;
• відробляли панщину на церковних землях.
Селянство
Селянство було найчисленнішою верствою — до 80 % населення.
Селянство залежало від форм феодальної експлуатації та характеру феодальних повинностей.
Міщанство
Міське населення складалося з міської верхівки (багате купецтво, лихварі, цехові майстри), середнього (заможне міщанство, купці, майстри-ремісники) та міської бідноти. Міщани становили не більше 7 % населення.
Жителі міст теж сплачували податки.
