Заполнить таблицы:
"Борьба русского народа против ордынского владычества"

Переход к христианству имел огромное значение и сказался на всех сферах жизни общества. крещение преодолеть языческий изоляционизм восточных славян, объединило их в единое общество, создав духовную основу государственности. став христианином, человек переставал себя ощущать только частью какого либо локального коллектива (семьи, общины, племени, в дальнейшем - сословия) , все более осознавая себя православным. христианская церковь, стремясь к стабильности, осуждала как социальные протесты и насилие со стороны низов общества, так и чрезмерную тягу к богатствам и насилие со стороны его верхов. при этом она формировала уважение к власти, т. к. “несть власти не от бога”, воспитывала терпимость к ближнему. да и в целом, христианство, резко противопоставляя идеальное материальному, способствовало духовному развитию человека. принятие христианства повлекло за собой и качественные сдвиги в развитии культуры. распространяется письменность, летописание, появляются первые рукописные книги, преимущественно церковного содержания. византии и болгарии русь познакомилась с достижениями античной культуры. принятие христианства повлекло за собой зарождение каменного зодчества, возникновение иконописи, фресковой живописи. в монастырях велось летописание. крупные церковные храмы типа софийского собора в киеве становились центрами духовной жизни, символами могущества и святости руси. православная церковь не только образовывала, но и воспитывала общество. смягчая нравы, церковь упорно боролась против многоженства и других языческих пережитков, активно выступала она и против рабства. таким образом, христианизация способствовала формированию цивилизации, ставшей разновидностью христианского европейского мира. в то же время своеобразие православия определило и значительные отличия цивилизации от европейской. основу христианского учения представляет идея индивидуального “спасения”, достигаемого путем нравственного самосовершенствования и духовного очищения. приближение к богу достигается через подавление в себе всего плотского и материального, дьявольского. на руси же в условиях сохранения общины и коллективистских принципов, идея личности не получила должного развития, христианство воспринималось как учение, указывающее путь спасения для всего народа, или, как будут говорить славянофилы в х1х в. , -соборной личности. в итоге, западноевропейское “прочтение” христианства, исходящее из того, что спасение человека зависит от его собственной воли, открывало больше возможности для самостоятельности, а следовательно и внутренней свободы человека, что создавало духовные предпосылки для становленияличности и достижения ею внешней свободы. в результате этой активности личности и происходило более динамичное развитие европейских стран. православие, воспринимая общество как единое целое, которому каждый человек обязан служить, побуждало личность жертвовать своими интересами во имя общего. более требовательно оно относилось и к человеку, ориентируя его не на внешнее обустройство мира, а на достижение морального совершенства это приводило к аскетизму, стремлению не приспособить мир согласно своим потребностям, а качественно преобразовать его, добившись коллективного спасения. однако трудность достижения как духовного совершенства, так и особенно одухотворения мира, его спасения, часто приводила к разочарованию и, в итоге, - к отпадению человека от бога. в эти периоды были отмечены народными бунтами, преступлениями и другими социальными бедствиями. переходы же от одной крайности к другой, т. е. от стремления к идеалу, а затем - к резкому отказу от него, определяли циклический, инверсионный характер .

ответ

ответ дан

pvp86

Вибух ненависті по відношенню до іноземців підспудно визрівав віддавна. Невдоволення «заморськими дияволами», «іноземними варварами» ставало дуже широким, причому виявлялося воно перш за все на місцевому рівні, головним чином у антимісіонерских виступах.  Місіонери активно діяли в Китаї; саме вони перш за все контактували з китайським селянством.  Природно, що вони першими відчули на собі міць традиційної структури і силу опору Китаю усього далекого, що як раз і уособлювали в кінці XIX ст.  місіонери.  З літа 1898 р. і особливо після провалу реформ антимісіонерский рух все наростало і в ряді місць починало приймати організовані форми.  Під гаслом «Підтримаємо Цин, знищимо іноземців!» Повстанці в різних провінціях країни руйнували християнські церкви і будинки місіонерів, переслідували прийняли християнство китайців (їх було дуже небагато), а заодно громили крамниці іноземних торговців, приміщення іноземних консульств в торгових центрах.  Відкрита підтримка державами курсу на реформа розставила все на свої місця.  Країна після ста днів реформ виявилася напередодні потужного народного вибуху, вибуху люті, спрямованого проти господарювали в країні іноземців, проти вторгся в Китай колоніального капіталу, проти всіх тих нових порядків, які протистояли старому, звичному, нормативного, що спирався на потужні пласти тисячоліть, на пофарбований в конфуціанські і даоської-буддійські тону цивілізаційний фундамент.  Відчуваючи підтримку населення, уряд Китаю в конце1898 р. стало на більш жорсткі позиції по відношенню до іноземців, відмовляючи їм у проханні про концесії або оренди територій.  Обстановка в Пекіні ставала все більш напруженою.  Іноземні місії ввели в місто збройні загони для своєї охорони.  У Пекіні і по всій країні поширилися чутки про майбутню розправу з іноземцями, а також листівки, в яких висміювалися європейці, особливо місіонери.  Очолив антііностранное рух товариство «іхетуанів» («Загони справедливості і миру»), доктринальна основа якого сходила до даоської-буддійської віри, (за що повсталі пізніше отримали в європейській пресі найменування «боксерів» ), не кажучи вже про ритуали, амулетах, заклинаннях і т. п.

Виступи іхетуанів почалися в провінції Шаньдун ще в 1898 р

і були спрямовані проти німецьких місіонерів, солдатів і фахівців, планували трасу залізниці. Місцева влада намагалися навести порядок, але рух, незважаючи на це, всі ширилося.  У 1899-1900 рр. .  воно перемістилося в столичну провінцію Чжілі. Численні загони розташувалися поблизу Пекіна і Тяньцзіня.  Стурбовані іноземні дипломати наполягали на ухваленні рішучих заходів проти повстанців, але медичне уряд не поспішав з цим.  Обстановка тим часом ставала все більш загрозливою.  В кінці травня 1900 р. на нараді посланників держав було прийнято рішення направити до Пекіна додатковий контингент військ для охорони місій.  Крім того, на адресу цинського уряду були передані заяви загрозливого характеру, які 17 червня були підкріплені захопленням фортеці Дагу поблизу Тяньцзіня зведеним загоном іноземних військ, що фактично означало оголошення війни.

Циси коливалася, не знаючи, що робити.  Більшість її радників схилялося до підтримки іхетуанів та використання відповідного моменту для того, щоб дати відсіч державам.  Саме ця точка зору і взяла гору.  Імператриця відкрила ворота Пекіна перед нхетуанямі, а також ввела в місто регулярну армію, солдати якої теж були різко налаштовані проти іноземців.  II червня в Пекіні солдати вбили на вулиці радника японського посольства Сугіяма, 20 червня - німецького посланника Кеттелера.  Це означало оголошення війни, що й було офіційно підтверджено імператорським указом від 21 червня (у відповідь на ультиматум держав від 19 червня).  Указ офіційно санкціонував повстання іхетуанів, хоча і прагнув поставити їх дії під контроль

Подробнее - на -