Чем отличается экономическое и политическое развитие ведущих стран Европы и стран Азии, Африки и Латинской Америки во второй половине 20 века

В самом западном российском регионе – Калининградской области, образованной в 1946 г. на территории бывшей Восточной Пруссии, – переплетаются процессы глобализации и регионализма, что проявляется в своеобразии сложившейся на данной территории культуры. Уникальность культурного наследия и культурного пространства Калининградской области во многом определяется такими отличительными чертами, как пограничность, полиэтничность и поликонфессиональность. Именно поэтому здесь наиболее актуальны проблемы исторических корней, культурной идентификации, культурного диалога и, следовательно, стоит задача исследования той непростой социокультурной ситуации, которая складывалась в регионе на чужой почве и в весьма специфических условиях. Культурные проблемы самого западного российского региона значимы не только вследствие их специфики в сравнении с большинством других регионов России, но и потому, что здесь активнее всего осуществляется взаимодействие российской и западной цивилизаций. Кроме того, новый, свободный от идеологического давления, этап в развитии культурного самосознания жителей Калининградской области требует в настоящее время анализа и культурологического осмысления.

В українських землях фільварок уперше з'явився у Галичині в XV ст. У більшості українських земель, що входили до складу Великого князівства Литовського, фільваркова система господарювання почала запроваджуватися з середини XVI ст. У зв'язку з розвитком внутрішнього й особливо зовнішнього ринку (мануфактурне виробництво західноєвропейських країн потребувало сільськогосподарської сировини) у феодалів виникла потреба організації власного господарства з виробництвом хліба на продаж і переробкою сільськогосподарської продукції. З іншого боку, новосформований шляхетський стан Великого князівства Литовського прагнув економічної стабільності господарства в умовах постійного перебування шляхтичів у військових походах. Згідно з «Уставою на волоки» (1557) спочатку на великокнязівських (державних землях) Великого князівства Литовського було проведено «волочну поміру» і найкращі землі віддано під фільварки. Селяни зобов'язувалися виконувати дводенну панщину на тиждень з однієї волоки землі, що була в їхньому користуванні. У приватних маєтках магнати та шляхта також стали запроваджувати фільварки як найбільш економічно вигідні для їхнього господарства.

Поширенню фільварків сприяло не тільки знеземелення селян, але й наявність великої кількості вільних земель та колонізаційний процес у напрямку на схід і південний схід. Сільськогосподарська продукція у Ф. не лише вироблялась, але і перероблялася й відправлялася великими партіями на ринок у вигляді напівфабрикатів.

За Уставою на волоки безпосереднє управління фільварком здійснював «двірник», котрий слідкував за дотриманням визначених для фільваркового господарства вимог щодо його розмірів та ведення.

Подекуди вони мали тваринницький характер (вирощування волів на українських землях). Деякі фільварки поширили свою діяльність на сільськогосподарські промисли: (поташ, бортництво, ґуральництво).

Объяснение: