ответ:Формування давньоруської держави починається у другій половині IX ст. Слов’яни належать до народів індоєвропейської родини. Праслов’яни населили територію давньоруської держави у III-II тис. до н. е. Їм протистояли спочатку кимерійці, потім – скіфські племена. Власним ім’ям почали іменуватися з VI ст. н. е.
Формування давньоруської народності належить періоду IX-X ст. Воно здійснювалось у процесі асиміляції слов’ян з фінно-уграми і балтами. До цих часів належить поняття "Русь". У широкому смислі "Русь" означала усі землі східних слов’ян, що підвладні Києву. У вузькому значенні (географічному) – місце, що лежить на південь від Києва, між річками Рось, Росава, Дніпро.
Давньоруська держава склалася у 2-й половині IX ст. Це була раннєфеодальна держава, господарчу основу якої становило землеробство. Тим самим забезпечувалась сталість культурних традицій, перейнятих Київською Руссю від скіфських землеробських племен, а також у цілому від праслов’янської етнічної спільноти.
Давньоруська культура орієнтувалась у своєму розвитку на Візантію, що обумовлювалось рівнем розвитку матеріальної культури та вибором Давньою Руссю православ’я.
В Київській Русі закріпилася давньоруська писемність, що її впровадили Кирило та Мефодій.
Водночас з розвитком писемності виникає інтерес до проблем естетики. Важливішими категоріями естетики є краса, образ, символ, канон. З прийняттям християнства за мистецтвом утверджується визнання пізнавальної та культової функції на протидію сміховій естетиці язичницької доби.
Объяснение:
Відповідь:
Древняя Италия (в переводе с греческого «страна телят»; первоначально так назывался только юг Апеннинского полуострова, известный своими обильными пастбищами), вместе с прилегающими к ней мелкими и крупными островами находившаяся в самом центре средиземноморского мира, обладала исключительно благоприятными географическими и климатическими условиями. С востока, юга и запада Италию омывали моря (Лигурийское, Тирренское, Ионическое и Адриатическое), которые связывали ее со всеми странами Средиземноморья. В I тыс. до н. э. северные районы Италии находились в зоне умеренного климата, тогда как на остальной территории Апеннинского полуострова климат был теплым и мягким. На севере естественной границей ее являлись Альпы, на юге Мессинский пролив отделял ее от Сицилии. Западное побережье Италии (в противоположность восточному – скалистому, с множеством отмелей) изобиловало удобными бухтами, что развитию мореплавания и торговли.
Значительную часть Италии занимают горы, и лишь 20 % ее территории приходится на долю равнин. Плодородные почвы Этрурии, Кампании и Апулии наряду с удобными для земледелия равниной Лация и Паданской долиной позволяли местному населению с успехом культивировать ячмень, пшеницу, полбу и просо, заниматься садоводством, оливководством и виноградарством. Древняя Италия обладала значительными водными и лесными ресурсами. Полезных ископаемых в древности было известно немного: железо, медь, олово, золото, серебро, строительный камень, мрамор, глина, соль.
Древнюю Италию принято делить на три части: Северную (Лигурия, Цизальпинская Галлия и Венеция), Среднюю (Этрурия, Лаций, Кампания, Умбрия, Пицен и Самний) и Южную (Апулия, Калабрия, Лукания и Бруттий). К I в. до н. э. в результате завоевания Италии Римом и ее романизации сложилась единая италийская народность, языком которой стала латынь.
Пояснення:
