ответ:
объяснение:
нестор летописец был рожден в хi веке. о его жизни известно с самой "повести временных лет". будучи еще совсем юным, он обратился к преподобному феодосию, с просьбой принять его в послушники. со временем юный нестор стал монахом киево-печерского монастыря. нестор всегда знал, что знание нужно ценить, именно оно соединяет человека с покаянием и смирением. изучение книги приносит большую пользу. духовная жизнь летописца была разнообразной. до наших дней дошли сведения о том, что нестор был в числе тех монахов, которые изгоняли бесов из затворника никиты.
в монастыре, в котором жил и работал нестор, он был востребованным летописцем. он описывал жизнь и смерть старцев глеба и бориса. так же нестор занимался составлением прожитых лет феодосия печерского. получается, что летописец внес большой вклад в для будущих поколений. именно нестор составил летопись под названием "летопись временных лет". нестор обращается здесь к данным, к которым относится начало земли. обращается летописец, конечно же, ко многим источникам. это в свою очередь, монастырские записи, различные сказания, сборники, рассказы старцев. конечно, брал во внимание нестор и сказания путешественников и воинов. все это было связано с единой церковной точкой зрения. согласовав и дав добро, церковь разрешила нестору написать такую трактовку данных, которые стали частью изучения земель.
"повесть временных лет" дает познания о том, когда появились первые упоминания о жизни людей. рассказывает о создании первой славянской грамоты, авторами которой являются мефодий и кирилл. нестор вписывает в документ крещение руси, подвиги, возникновение первых православных храмов на руси. это и сегодня достаточно значимый документ, изучаемый в школах. жизнь самого нестора летописца припала на трудные времена. земли подвергались набегам, велись княжеские междоусобицы. набеги половцев уничтожали не только села и города, в рабство было угнано много людей. нестор сам стал очевидцем созданной ним самим . в 1096 году прямо на его глазах разгромили печерскую обитель.
жизнь нестора оборвалась где-то в 1114 году. его завещанием стала просьба, адресованная другим летописцам, чтобы те продолжили его работы. приемниками нестора стали игумен сильвестр, который "повести временных лет" преобразится в современный вид. а так же моисей выдубицкий и игумен лаврентий. все они смогли достойно продолжить начатое дело нестора. преподобного похоронили в ближних пещерах, каждый год церковь чтит его память. его работы по сегодняшний день издавались много раз, будущим поколениям познавать своей земли, помнить о том, что было раньше, будто переживая это заново.
в нескольких городах украины были установлены в память о несторе памятники. их можно видеть как в столице киеве, так и в борисполе и владимире. может быть, если бы ни настойчивость и образованность нестора, не дошло бы никаких записей о жизни тех времен, он проделал большую работу, передав знания будущим наследникам.
Передумови укладення Люблінської унії
Грунт для останньої унії між Польщею та Великим князівством Литовським визрівав від початку ХVI ст. Польща не залишала своїх планів про приєднання українських земель і про прилучення Литви взагалі. З цією метою вона постійно наполягала на заключенні більш тісного союзу та створила партію, яка протистояла самостійницьким прагненням Литви.
Литовські магнати ладні були вступити в унію з Польщею за умови збереження державної самостійності своєї держави. За до цього вони розраховували посунути від важелів політичного впливу численніших і могутніших українських та білоруських магнатів. Проте тодішню литовську еліту стримували страх повного злиття з Польщею та втрата зверхності політичного становища в суспільстві, позаяк провідною верствою польського суспільства були не магнати, а шляхта.
Такі самі міркування стримували українських та білоруських магнатів, які до того ж найбільше турбувалися загрозою окатоличення. Про його реальність свідчила доля Галичини, приєднаної Польщею ще в XIV ст.
Звичайно, за умов середньовічного суспільства ніхто не враховував інтереси народних мас, які ще не виступали самостійним чинником політичних процесів.
За цих обставин основною рушійною силою інтегративних процесів стала шляхта. Невдоволена пануванням магнатів середня та дрібна шляхта підтримала поляків, сподіваючись здобути собі широкі привілеї, якими користувалися польські феодали.
На той час Польща являла собою шляхетську республіку із сеймом і виборним королем. Провідною суспільною силою суспільства була шляхта - дрібна знать, подібна до західноєвропейських рицарів. В Литві ж шляхта лише формувалася, перебуваючи в боротьбі проти панування магнатів, які входили до великокнязівської ради та посідали різні адміністративні посади. Литовська шляхта прагнула домогтися тих прав, які мали польські шляхтичі. Магнати мусили поступатися, зважаючи на зростання опору селян процесам феодалізації і на необхідність згуртування панівних верств.
Перший Литовський статут 1529 р. законодавчим шляхом оформив права і вольності шляхетства, проте після нього литовська шляхта ще не досягла рівності з магнатами та з польською шляхтою. Повна унія з Польщею обнадіювала їх щодо урівняння у правах з польськими шляхтичами.
Важливу роль в укладенні унії відіграло те, що її прибічником виявився тодішній великий князь литовський та король польський Сигізмунд-Август.
Всередині XVI ст. навколо унії розгорнулася гостра боротьба між польськими панами і литовськими прибічниками унії з одного боку та противниками унії (здебільшого ними були українські та білоруські магнати) з іншого боку.
Ситуацію в Литві ускладнила Лівонська війна (1558-1583) між Московією та Лівонським орденом. Литва взяла участь у бойових діях на боці ордену. Внаслідок цього московське військо здобуло 1563 року Полоцьк, що належав до того часу Литві.Литва опинилася у критичному становищі. Для продовження війни вона потребувала величезних коштів та війська
Тому шляхта в Литві (як литовського, так і українського та білоруського походження) вимагали унії з Польщею, щоразу стикаючись з опором магнатської олігархії.
Незнаю правильно или нет но я так считаю!?
