Яким чином вiдбулося проникнення эвропейцiв у країни Сходу?

Денежная реформа в СССР 1947 года была проведена в период с 16 декабря по 29 декабря 1947 года. Она не только корректировала последствия войны в денежном обращении, но и последовательно реализовывала основные принципы советской денежно-кредитной политики, ранее реализованные в виде "финансовых маневров" 1930 годов[1], займов и иных специфических мероприятий по изъятию у населения излишней денежной массы, и особенно, валюты[2]. Принято считать, что это была вторая по счёту денежная реформа в СССР[3]. Как показывает исторический опыт статус «денежной реформы» (официальное именование проводимых мероприятий) может быть «присвоен» тремя путями: официально; средствами массовой информации (как это было в 1990-е годы) или научным сообществом (как, например, с реформой Е. Глинской). Преобразования 1947 г. изначально были официально представлены как «реформа» (при известном неприятии большевиками этого понятия) высшим политическим руководством СССР в инициирующем (регламентирующем) реформу документе[4]. В то же время, события декабря 1947 г.. не преобразовывали, не меняли и не перестраивали советскую денежную систему, т. е. не были реформами в строгом лингвистическом и экономическом смыслах, по сравнению, например, с преобразованиями 1922—1924 годов.  

взято из википендии

Формування яничарів — у «кращі часи», у ХVІ столітті, їхня кількість сягала 80, ба навіть 100 тисяч бійців), вони виконували різноманітні функції: по-перше, були головною ударною силою султанської армії під час грандіозних завойовницьких походів теренами Східної та Південної Європи (України зокрема), Балканів, Середземноморських країн, згодом — Угорщини, Австрії, держав Сходу (Іран, Ірак, Палестина), Кавказу (Вірменія, Грузія)... Ось тут і жорстокість, і шаленство, і звитяга, і бойовий хист яничарів (вони починали як стрільці-лучники, але вже на початку ХVI століття непогано навчилися володіти вогнепальною зброєю) проявилися повною мірою. По-друге, були особистими охоронцями султана та членів його родини, а також вартовими, поліцейськими та пожежниками. І, по-третє, за необхідності (якщо володар Османської імперії віддавав такий наказ) здійснювали каральні функції.

Варто сказати про історію формування та порядок комплектації й поповнення яничарських з’єднань. Яничарську піхоту, виходячи з необхідності реорганізації війська Османської імперії, було створено султаном Мурадом І в 1365 році. Це військо дуже суттєво сприяло успіхові агресивних військових акцій новопосталої султанської Турецької держави у ХІV—XVстоліттях; так, без яничарів, які вперто, з наполегливістю фанатиків, штурмували потужні захисні стіни Константинополя, навряд чи було можливим захопити це велике місто у травні 1453 року.