Кангюй (кит. трад. 康居, пиньинь kāngjū, палл. Канцзюй, др.-кит. khāŋka) — название древнего государства (не ранее рубежа IV и III веков до н. э. — IV век н. э.)[1] в Трансоксании[2], на два-три века ставшего второй по мощи силой в регионе после юэчжей[3]. Его население, кангюи (кит. трад. 康, пиньинь Kāng), было индоевропейским полукочевым народом, вероятнее всего иранским[4][5], идентичными согдийцам[6], или другим близким к ним иранским группам, таким как Асии[7]. К западу от Кангюев обитали сармато-аланские племена (Яньцай), к востоку (в Семиречье) — усуни. На юге Кангюи граничили с Ферганой.
Объяснение:
извини если не то я только это нашлаЛекція 16. Іспанія у ХVІ – першій половині ХVІІ ст.
Економічний розвиток Іспанії у першій половині ХVІ ст.
Повстання міських комун Кастилії.
Внутрішня і зовнішня політика Філіпа ІІ. Специфічні риси іспанського абсолютизму.
Економічний спад в Іспанії наприкінці ХVІ – на початку ХVІІ ст.
Іспанська культура епохи Відродження.
Економічний розвиток Іспанії у першій половині ХVІ ст.
У першій половині ХVІ ст. Іспанія займала передове становище в геогафічних відкриттях, в колоніальних загарбаннях, в торгівлі з Америкою. Однак піднесення було коротким. З середини ХVІ ст. почався спад. Його причини – в соціально-економічному і державному ладі.
Райони Іспанії відрізнялись за соціальним та економічним розвитком. В Кастилії – центральній Іспанії – селяни були особисто вільними з часів реконкісти. За землю вони платили чинш. А в Арагоні феодали мали повну владу над особою селянина, аж до права вбити його. Повинності арагонських селян були особливо важкими. В Каталонії після повстань кінця ХV ст. селяни домоглись особистої свободи.
З кінця ХVІ ст. дальший ріст міст і поява американського ринку для збуту сільськогосподарської продукції стимулювали розвиток агрокультури. На півдні Іспанії і Кастилії з‘явились виноградники і оливкові гаї. Вино і оливки вивозились в Америку і Європу.
Піднесення господарства, однак, не зачіпало селян, які вирощували зернові. Ціни були низькими. Багато селян потрапляли в залежність від лихварів. Справжнім бичем для кастильких селян був перегін худоби – Местою. Попит на шерсть заставляв королівську владу сприяти їй. Селяни все частіше залишали землю.
Ремесла знаходились на піднесенні. Виробництво сукна було поширене в Сеговії, Тоскані, Кордові, Куенці. Біскайя була центром суднобудівництва. В Севільї і Талавері вироблялась полив‘яна порцеляна. Шовкові тканини вироблялись в Толедо, Гранаді, Валенсії – це була спадщина арабів. Шовк більш високої якості, тафта, атлас, оксамит вивозились у Фландрію, Францію, Італію і Північну Африку. Від арабів були також успадковані виробництво кольорового скла, зброї. Розширився ринок не лише в Іспанії, але і в її американських колоніях. Туди переселялись ідальго, які купляли одяг і зброю і платили за них золотом і сріблом.
