Конституция Германской империи — основной закон Германской империи, действовавший с 1871 по 1919 год; основана на конституции Северогерманского союза. Предусматривала большое влияние короля Пруссии, по должности являвшегося также президентом союза, или германским императором. Предусматривала также наличие бундесрата (представительства государств-участников империи, а с 1911 г. и Эльзаса-Лотарингии, с правом вето Пруссии на изменения конституции) и рейхстага (избираемого всеобщим голосованием граждан мужского пола, согласно изначальной редакции конституции на 3 года, с 1888 г. на 5 лет).
Конституція 1791 року мала велике історичне значення. Вступом до конституції стала "декларація прав людини і громадянина", згідно з якою усі громадянини Франції оголошувалися рівними у правах. Конституційна моонархія як форма державного плавління. Вища законодавча влада надавалася парламенту - однопалатним Законодавчим зборам, що обиралися шляхом двоступеневого голосування терміном на два роки. депутатами могли бути обрані тільки землевласник ( старше 25 років). Це був велий крок у формуванні Французької республіки.
