An error 0ccurred runninq the Unity content on this paqe Seeqour browser Java Script console for more info The error was Uncauqht Runtime Error memory access out of bounds

Основание Киево-Печерской ЛаврыКиево-Печерский монастырь (с конца XVI в. -- лавра) расположен в южной оконечности Киева на правом, высоком берегу Днепра. Монастырь был основан во второй половине XI века преподобными Антонием и Феодосием. Обитель поддерживали киевские князья. Так, сын Ярослава Мудрого Святослав пожертвовал монастырю сто гривен, а другой сын, Изяслав, -- большой участок земли, который впоследствии получил именование Верхней лавры. На протяжении всего Средневековья Киево-Печерский монастырь являлся духовным центром Руси.Он стал центром древнерусского образования и распространения славянской письменности. Монастырь сыграл огромную роль в развитии русской культуры, иконописи, храмового зодчества и летописания. По словам одного из составителей «Киево-Печерского патерика», из монастырской братии вышло около пятидесяти епископов русской метрополии. Монастырь также прославился подвижническими подвигами своих иноков. В Ближних пещерах почивают мощи восьмидесяти угодников Божьих, а в Дальних -- сорок пять.Здесь еще в домонгольский период было построено восемнадцать каменных храмов, которые дошли до нас в сильно перестроенном виде.Наиболее ранние постройки: Успенский собор и Троицкая надвратная церковь. В старорусской летописи "Повесть временных лет" есть датированное 1051 г. упоминание о его основании монахами поблизости Киева. Первым насельником обители был Антоний (в миру Антипа) из города Любеча, что поблизости Чернигова. Он принял постриг в Есфигменском монастыре на Афоне (Греция).Придя в Киев, Антоний поселился в пещере, выкопанной ранее Илларионом (священником церкви, что стояла в близлежащем княжеском селе Берестово), который в 1051 г. был назначен киевским митрополитом. О подвижнической жизни Антония узнали люди и приходили к нему за благословением, приносили необходимое для жизни, а некоторые просились в его пещеру на поселение. Вскоре вокруг Антония сплотились 12 единомышленников, которые расширили пещеры, обустроили кельи и построили в одной из них храм.При преподобном Феодосии подземная обитель уже не стала вмещать братию, и тогда появились первые надземные постройки - церковь Божией Матери Рождества и кельи.Позднее, когда монастырская жизнь была перенесена из пещер на поверхность, в подземных лабиринтах начали хоронить усопших насельников монастыря. Захоронения в пещерах проводились более семи столетий. Именно от пещер происходит название монастыря - Печерский. Как большой и влиятельнейший православный мужской монастырь, он с до монгольских времён получил статус Лавры.Лаврой обычно называют крупные общежительные монастыри, которые напоминают своими размерами и постройками небольшие городки, имеющие свои улицы («лавра» с греческого языка буквально будет означать «улица»).И жизнь в этих монашеских городках подчинена четким законам и порядкам, без которых невозможна полноценная монастырская жизнь. 1073 год стал знаменательным для Печерского монастыря: по благословению преподобных Антония и Феодосия было начато строительство дивного храма Успения Богородицы, а в 1089 году в праздник Успения "Небеси подобная церковь" была освящена со многими сопутствующими знамениями и чудесами. С 70-х гг. XI в. в Печерском монастыре началось интенсивное строительство, были возведены Успенский собор, Троицкая надвратная церковь, трапезная. Основной архитектурный ансамбль Киевско-Печерского монастыря сложился уже в конце XII веке. Рядом с монастырем, в загородной резиденции князя Владимира - крестителя Руси в селе Берестовом, в начале XII веке была построена церковь

Запорізька Січ (укр. Запорiзька Січ) - суспільно-політична та військово-адміністративна організація українського козацтва, що склалася наприкінці ХV ст. - першій половині XVI ст. за дніпровськими порогами в районі острова Хортиця.
Запорізька Січ - назва ряду послідовно змінювали один одного військових і адміністративних центрів дніпровського низового козацтва з XVI по XVIII ст., Які називаються «Січ» по найменуванню головного зміцнення (військового табору) і «Запорізькими» за місцем їх розташування в пониззі Дніпра на південь від важкопрохідних дніпровських порогів .
Степова місцевість нижче дніпровських порогів здавна зветься Запоріжжям (по розташуванню за порогами Дніпра). Саме тут, на межі лісу і дикого степу, на стику слов'янської осілого сталості та розгульного життя кочівників, зародилося й зміцніло запорізьке козацтво.
Перші козаки з'явилися на порогах Дніпра, ймовірно, в кінці XV-го століття. У 1492 році запорізькі козаки атакували турецьку військово-морську галеру під Тягин і звільнили українців, захоплених у полон і проданих у рабство. Як писав професор Михайло Грушевський, це була перша в історії офіційна згадка про дії козаків на морі й офіційна згадка про запорожців узагалі.
Місцезнаходження Запорізької Січі в різні періоди її історії
У 1397 році золотоординський хан Тохтамиш передав ординські землі (Київщину, Поділля, Чернігівщину і частина Дикого поля) литовському князю Вітовту в обмін на захист від Тамерлана, інші землі довгий час вважалися нічиїми, призначеними лише для кочовища. У перших згадках слово «козак» означало «працівник, наймит» або навпаки, тюркск. «Вільна, незалежна людина, шукач пригод, бродяга».
Під час походу польського короля Яна-Альбрехта на татар 1489 року дорогу його війську на Поділлі вказували козаки-християни. У тому ж році загони отаманів Василя Жили, Богдана і Голубця напали на Таванська переправу в пониззі Дніпра і, розігнавши татарську варту, пограбували купців. Згодом, скарги хана на козацькі напади стають регулярними. На думку Литвина, враховуючи як звично це позначення вживається в документах того часу, можна вважати, що козаки-слов'яни були відомі не одне десятиліття, принаймні, з середини XV століття, можливо також, що у своїх сусідів з тюркомовної (переважно татарської) середовища запорізькі козаки запозичили не тільки назва, а й чимало інших слів, візьме зовнішності, організації і тактики, ментальності.