Написать Історичний портрет Констянтина івановича Острозького за планом 1. Як відбувалося становлення особистості історичного діяча? 1.1. Де і коли він народився? 1.2. Де і в яких умовах жив, зростав, виховувався? 1.3. Як формувалися його погляди? 2. Особисті якості й риси характеру. 2.1. Як особисті якості діяча впливали на його діяльність? 2.2. Які з його особистих якостей вам подобаються, а які ні? 3. Діяльність історичного діяча. 3.1. Схарактеризуйте основні справи його життя. 3.2. Які успіхи й невдачі були в його справах? 3.3. Які верстви населення підтримували його діяльність, а які ні, і чому? 3.4. Хто був його друзями, а хто ворогами, і чому? 3.5. Якими були наслідки його діяльності: а) для сучасників; б) для нащадків. 3.6. За що людство пам'ятає цю людину? 4. Яке ваше особисте ставлення до історичного діяча? 4.1. Які почуття викликає у вас його діяльність? 4.2. Як ви ставитеся до засобів і методів його діяльності? Обґрунтуйте свою позицію.

Соціальна структура українського суспільства мала становий характер. Основними станами в тогочасній Україні були шляхта, духівництво, міщани й селяни. За своїми правами стани поділялися на привілейовані, напівпривілейовані та непривілейовані .

Вершину панівного стану — шляхти — посідали удільні князі Рюриковичі і Гедиміновичі. Вони становили замкнену групу, до якої не можна було увійти завдяки заможності чи найвищим державним посадам. Князівські роди поділялися на «княжат головних», до яких належали Острозькі, Заславські, Сангушки,Чарторийські, Корецькі, Гольшанські, Дубровицькі, і «княжат повітовників». Перші не підлягали дії місцевої адміністрації, мали право входити до великокнязівської ради й вирушати у військові походи зі своїми загонами під родовими гербами. їм належали спадкові землеволодіння, де вони мали право й на своїх підданих, установлювати подат­ки й повинності, надавати підлеглим землю за умови несення служби. Другі таких прав привілеїв не мали, а їхні збройні загони виступали у складі повітового ополчення, під­порядкованого місцевій адміністрації.

ПОДГОТОВКА ИНТЕРВЕНЦИИ

Чем больше симпатий вызывала Французская революция у передовой общественности Европы, тем враждебнее станови­лось отношение к ней правительств и правящих кругов феодаль­но-абсолютистских государств Европы и буржуазно-аристокра­тической Англии.

Именно Англия — старый вековой соперник Франции в борь­бе за торговое первенство и политическое преобладание в За­падной Европе —стала главным очагом злобной и непримиримой борьбы против Французской революции. Правящие круги Анг­лии — дворянство и значительная часть буржуазии — питали к Французской революции самую жгучую ненависть. Еще в 1789 г. глава английского правительства Питт младший составил мемо­рандум о политике Англии в европейских делах, основной смысл которого заключался в том, что война с революционной Фран­цией неизбежна и необходима. Исходя из перспективы предстояв­шей борьбы с Францией, английское правительство пошло на сближение с Австрией. Не случайно также самое злобное про­изведение против Французской революции появилось раньше всего на английском языке: в 1790 г. в Англии вышел яростный памфлет Эдмунда Берка «Размышление о Французской револю­ции» , восторженно принятый всей европейской контрреволюцией. Но Англия поставляла не только идейное оружие контрреволю­ции, но и собственно оружие, и деньги, и флот, и шпионов, и раз­ведчиков. Буржуазно-аристократическая Англия стала застрель­щиком, организатором и вдохновителем европейской интервенции против революционной Франции, хотя и оставалась, выполняя эту роль, большей частью в тени.

К 1790—1791 гг. реакционные правительства Европы уже утвердились в мысли о необходимости военной интервенции про­тив Французской революции. Над сколачиванием контрреволю­ционной коалиции усердно трудились Питт, Екатерина II, прус­ский, австрийский, шведский монархи и их дипломаты. Мотивы, побуждавшие правительства европейских монархий спешить с интервенцией против революционной Франции, были отчетливо определены Екатериной II. «Мы не должны,— говорила русская императрица,— предать добродетельного короля в жертву вар­варам, ослабление монархической власти во Франции подвергает опасности все другие монархии» . Страх перед этой опасностью и толкал Екатерину И, как и других монархов, на путь контрре­волюционной интервенции. «С моей стороны, — продолжала Ека­терина II,— я готова воспротивиться всеми моими силами. Пора действовать и приняться за оружие для устрашения сих бесную­щихся» .