В середине 1 тыс. до н. э на территории Алтая, Южной Сибири и Восточного Казахстана начал складываться союз племен, получивший название хунну (гунны). Эти племена заявили о себе в исторических событиях эпохи «Великого переселения народов». Из числа прототюркских союзов, создавших государства, гунны, как и усуни и кангюй, сыграли существенную роль в истории Казахстана.
Территория гуннов в эпоху расцвета империи (177 г. до н.э|) охватывала огромные Евразии - от Тихого океана до берегов Каспийского моря, а позднее и Центральной Европы.
Усиление гуннов и начало формирования империи связано с кризисом в Центральной Азии в III в. до н.э. В то время, как отмечают китайцы, дунху были сильны, а юечжи достигли своего расцвета. Гунны находились между ними, однако стремительное возвышение гуннских племен при Модэ шаньюе и при его сыне Лаошань заставило их признать условия вассалитета. Одновременно гунны начали масштабные походы в Китай. Во К в. До н.э. гунны (заставили династию Хань (Китай) подписать «договор о мире и родстве», согласно которому получили княжну и ежегодную дань в виде «даров» В это время под властью Шаньюев (царей) оказалась территория от современной Кореи до Западного Китая. Затем на востоке гунны подчинили племена «восточных ху» — ухуань, сяньби, обитавших в Монголии. На западе гуннская конница нанесла поражение юечжам в 177 г. до н.э. Оттесненные в Среднюю Азию юечжи завладели территорией греко- бактрийского государства, а затем создали Кушанскую державу.
Кризис восточного гуйнского государства наступил с 71 г. до н.э., когда Китай с кочевых соседей гуннов - ухуаней, усуней, динлинов нанес тяжелое поражение. Впоследствии, в 56 г. до н.э., общество гуннов раскололось на южных и северных.
В период кризиса (Ill-IV вв.) гунны двинулись в двух направлениях - к югу и западу и появились в степях юго-восточной Европы в 70-х гг. IV в. Пройдя тысячи километров по сибирским и Уральским степям сквозь земли угро-язычных народов, затем присоединив приазовских алан, гунны переправились через Керченский пролив, разгромили города Боспорского царства. К 376 г. гунны оказались непосредственно у стен Рима.
Завоевание территории Западной Европы началось при Баламере (375 т.), продолжалось при Ругиле (первая треть V в.), и завершилось при Атилле (445-453 г.). К нашествию подключались огромные массы тюрко- и угро- язычных племен. В середине IV века в состав гуннской орды вошли ирано¬язычные аланы, а затем и германоязычные племена. Так была создана гуннская империя в Европе.
Одно из крупных событий времен Западногуннской империи - Каталаунское сражение, известное как «битва народов». Произошла она в 451 г. на территории современной Франции между Римом и гуннами, на поле брани остались убитыми около 200 тыс. человек.
Начатое гуннами «Великое переселение народов» стало началом новой эпохи средневековья и феодализма. Великое переселение народов явилось удачной социальной революцией для Европы, ознаменовавшей конец рабовладельческого производства и переход к феодализму.
Территория Средней Азии была освоена гуннами еще в период правления Моде шаньюя. В V в. н.э юго-западные группы гуннов (белые гунны) оказались в непосредственной близости от Сасанидского Ирана. В период междоусобных войн в 450-х гг. царь Пероз в обмен на их эфталитам (белые гунны) уступил восточный Тохаристан (Бактрию). В 484 г. Сасанидская армия была наголову разбита эфталитами. Иран до конца VI в. платил дань белым гуннам. История господства белых гуннов в Средней Азии насчитывает почти два столетия (420-565 гг.).
С 557 г. тюрки стали вести масштабные завоевательные походы, которые завершились к 565 г. полной ликвидацией государства Белых гуннов В западных и восточных источниках белых гуннов часто называют эфталитами, по имени их правителя Эфталаноса (470-496 гг.).
Общественное устройство гуннов имело сложную картину. Во главе страны стоял шаньюй, обладавший в лучшие годы державы неограниченной властью. Согласно источникам, гунны делились на 24 рода, во главе которых стояли «начальники поколения», позже именовавшиеся «начальниками над 10 тысячами всадников». В свою очередь, темник назначал тысячников, сотников и десятников, наделяя их землей с кочующим на ней населением. Несмотря на чрезвычайное усиление центральной власти, в гуннском обществе продолжали действовать народное собрание и совет старейшин.
Источник: Артыкбаев Ж.О. История Казахстана, Астана, 2004г.-159с.

Заснування міст-полісів у Північному Причорномор’ї (VII—V ст. до н.е.) було важливою складовою Великої грецької колонізації. Саме вони служили своєрідним мостом між античним світом і місцевими культурами скіфів і сарматів.
1. ГОСПОДАРСЬКЕ ЖИТТЯ В АНТИЧНИХ ПОЛІСАХ ПІВНІЧНОГО ПРИЧОРНОМОР’Я
Прочитайте наведені фрагменти джерел, розгляньте зображення і складіть у зошиті план розповіді про господарське життя в античних полісах Північного Причорномор’я.
Із книги «Географія» давньогрецького географа й історика Страбона
…місто Феодосія — з родючою рівниною і гаванню, придатною навіть для сотні суден… Далі до Пантікапея йде родюча країна, уся ця земля багата на хліб… На схід від Пантікапея розміщено гавань і доки* приблизно для 30 кораблів…
Щодо Херсонеса, то за винятком гірської частини, вся його інша частина на морському березі до Феодосії становить рівнину з добрим ґрунтом і надзвичайно багату на хліб…
І в давнішні часи звідси возили хліб до еллінів, подібно до того, як солону рибу з Меотіди…У V ст. до н.е. у Причорномор’ї розвивається сільське господарство, ремесла, внутрішня і зовнішня торгівля. Головними культурами були пшениця, ячмінь, просо, бобові, городина (цибуля, часник та ін.), садові культури.
Розвивалося також тваринництво. Розміщення поселень уздовж берегів, багатих на рибу, сприяло рибальству.
Із праці сучасного українського історика Наталії Яковенко
Географічно торговельні зв’язки підприємливих греків простягалися далеко вглиб до в колишніх територій: грецькі колоністи могли там придбати збіжжя, худобу, мед, віск, рибу, шкіри. З іншого боку, на замовлення знатних скіфів грецькі майстри виготовляли коштовні ювелірні прикраси, розписні амфори, посуд із зображенням сцен зі скіфського життя.
За даними Одеського музею нумізматики
У VI ст. до н.е. в Ольвії з’являються монети у вигляді «дельфінів» і «риб». Наприкінці цього ж століття починає випуск срібних монет Пантікапей. Наприкінці V—IV ст. до н.е. майже всі основні грецькі міста Північного Причорномор’я переходять до карбування власних монет із срібла та міді: Феодосія, Херсонес, Тіра, Ольвія і Пантікапей чеканять також і золоті монети.
2. СУСПІЛЬНЕ ЖИТТЯ ПОЛІСІВ. ГРОМАДЯНСЬКА ПРИСЯГА ХЕРСОНЕСЦІВ ЯК ІСТОРИЧНЕ ДЖЕРЕЛО
Наведіть свідчення того, що суспільне життя грецьких полісів Північного Причорномор’я було подібним до материкової
Греції.
Грецькі колонії були полісами. Переселенці приносили на новоосвоєні землі ті порядки, що існували в їхній метрополії. Ольвія та Херсонес розвивалися як демократичні республіки, Пантікапей — як аристократична (до утворення Боспорського царства). Населення міст-держав складалося з трьох основних верств: громадян, метеків і рабів.
Найвищими органами влади в причорноморських полісах були народні збори, у яких брали участь усі вільні громадяни-чоловіки.
Усі державні посади у причорноморських полісах були виборними, а урядовці — підзвітними перед народними зборами.Надзвичайно цінним джерелом про державний устрій Херсонеса є присяга його громадян — напис на мармуровій плиті, знайдений при розкопках, який практично повністю зберігся до наших часів.
Опрацюйте документ за запитаннями:
• Які території управлялися Херсонесом?
• Яким був суспільний устрій Херсонеса (демократичний чи аристократичний)?
• Про які права й обов’язки громадянина поліса йдеться в цьому уривку?
• Що можна дізнатися із джерела про релігійне життя мешканців Херсонеса ?
З присяги громадян Херсонеса
Клянуся Зевсом, Геєю, Геліосом, Дівою [богиня], богами й богинями олімпійськими, героями, що володіють містом, територією та укріпленими пунктами херсонесців.
Я буду однодумним щодо порятунку і свободи держави та громадян і не зраджу Херсонеса, Керкінітіди, Калос Лімена й інших укріплених пунктів і решти території, якою херсонесці управляють чи управляли.
Я не звалюватиму демократичного ладу й не дозволю цього тому, хто зраджує і звалює, й не потаю цього, але доведу до відома державних службових осіб.Я … не розголошуватиму нічого з потаємного ні елліну, ні варвару, що може зашкодити державі.
Я не даватиму або не прийматиму дарів на шкоду державі і громадянам.
Объяснение:
